Історик

Слід зазначити, що «Хроніка» описує два різні шляхи валахів через Болгарію: знущання з двох ченців оттоманськими солдатами, а також ту увагу, яку приділяло населення Болгарії ченцям у їх пересуванні по країні. Немає способу довідатися, що спровокувало оттоманів у Болгарії ставитися до ченців Валахії як до загрози, коли турки були доволі лояльними до християнської церкви. Стефан через Захарія повідомляє, що його друзів у місті Хасково «допитували», перш ніж замордувати й убити, тобто оттоманська влада думала, що в ченців є політично важлива інформація. Хасково знаходиться на південному сході Болгарії — ця територія у п’ятнадцятому сторіччі знаходилася під владою оттоманів. Дивно, але ченців-мучеників карали за традиційним звичаєм оттоманів як за злодійство (ампутували руки) і за втечу (ампутували ноги). Більшість мучеників у період оттоманського правління були страчені або замордовані іншими способами. Така форма покарання, як і обшукування візка ченців, за оповіддю Стефана, свідчить про те, що офіційна влада Хасково звинуватила їх у злодійстві, хоча, очевидно, не зуміла цього довести.

Стефан докладно розповідає про увагу, яку звертав болгарський народ на подорож ченців, що й викликало інтерес влади. Проте за вісім років до того, 1469 року, мощі святого Івана Рільського, пустельника й засновника монастиря у Рілі, перевозилися з Велико Тирново в каплицю у Рілі. Цю процесію бачив, а пізніше описав Владислав Грамматик у своїй праці «Повість про перевезення останків святого Івана». До цього перевезення оттоманська влада спокійно поставилася, як і до уваги до цієї події місцевих жителів. Це перевезення стало важливою символічною подією у справі об’єднання болгарських християн. І Захарій, і Стефан, можливо, знали про це перевезення, до того ж деякі відповідні писемні документи мали опинитись у Захарія із Зографу 1479 року.

Цей зовсім недавній прояв толерантності до релігійної процесії через Болгарію свідчить про те, що занепокоєння оттоманами через подорож ченців із Валахії має особливе значення. Обшук візка, проведений, здається, офіцерами варти місцевого паші, вказує на те, що офіційні чи оттоманські чиновники у Болгарії отримали деякі дані про мету цієї подорожі. Звичайно, оттоманська влада не бажала залишати в Болгарії останки свого найлютішого політичного ворога, як і не збиралася схвалювати шанування його останків. Але більш незрозумілим залишається той факт, що, обшукавши візок, вони нічого не знайшли, хоча Стефан пізніше згадує про поховання тіла у Светі Георгі. Можна лише гадати, як заховали цілий (нехай навіть без голови) труп, якщо його насправді везли.

І, нарешті, увагу як істориків, так і етнографів можуть привернути посилання в «Хроніці» на суперечливі спогади ченців зі Снагова щодо видіння, баченого ними у церкві. Вони не могли визначити, що трапилося з тілом Влада III під час вартування, але назвали кілька моментів, традиційно визнаних як основні ознаки трансформації мерця в живого мерця — вампіра. Вони дійшли висновку, що була реальна загроза того, що Влад може стати таким. Дехто бачив, як звір стрибав через труп, інші відчули неприродну силу у формі туману або вітру, що ввірвався в церкву і змусив тіло сісти. Випадок із тваринами широко описано у балканському фольклорі про походження вампірів, як і повір’я, що вампір може перетворитися на туман або дим. Кровожерливість Влада III та його навернення до католицької віри в Угорщині при дворі короля Матьяша Корвінуса, мабуть, були відомі ченцям. Перше було відоме всій Валахії, а друге найбільше турбувало православну церкву (особливо улюблений монастир Влада, настоятель якого, можливо, приймав його сповіді).

Рукописи