Історик

Він розкрив вицвілий журнал тремтячою рукою, голос його теж тремтів, коли він переказував нам статтю Ангелова. І стаття, яку він опублікував, ґрунтуючись на записах Ангелова, й сам документ з того часу багато разів перевидавалися англійською, з багатьма коментарями й незліченними виносками. Але навіть зараз, коли я дивлюся на чергову публікацію, я бачу схвильоване обличчя Стойчева, тонке сиве волосся, яке спадає на його великі вуха, темні очі, що вдивляються в сторінку з жадібною увагою, і найяскравіше — його уривчастий голос.

Розділ 59

ХРОНІКА ЗАХАРІЯ ІЗ ЗОГРАФУ

Атанас Ангелов та Антон Стойчев

Вступ «Хроніка Захарія» як історичний документ

Попри, на жаль, відому незавершеність, «Хроніка Захарія» разом із «Повістю про Стефана Мандрівника» є важливим джерелом інформації, що підтверджує існування християнських маршрутів прочан на Балканах у п’ятнадцятому сторіччі, а також розповідає про долю тіла Влада Тепеса з Валахії, якого, як вважалося багато років, було поховано в монастирі на острові Снагові (сучасна Румунія). Цей документ також дає нам рідкісний звіт про долю великомучеників Валахії (хоча ми не можемо з певністю визначити національність ченців зі Снагова, за винятком Стефана, героя «Хроніки»). Згадуються ще тільки сім мучеників з регіону Валахії, і ніхто із них, як відомо, не був замучений у Болгарії. «Хроніка», як стали називати рукопис, написана слов’янською мовою 1479 або 1480 року ченцем на ім’я Захарій у болгарському монастирі Зографу на Святій горі Афон. Зографу — «монастир художника» — було засновано у десятому сторіччі, і належав він до болгарської церкви з 1220-х років. Він знаходиться майже в центрі Афонського півострова. Як й у випадку із сербським монастирем Хіландар та російським — Пантелеймонівським, братія Зографу не обмежувалась місцевим населенням, тож відсутність додаткової інформації про національність Захарія унеможливлює визначення його походження: він може бути болгарином, сербом, росіянином або навіть греком. Хоча той факт, що він писав слов’янською, свідчить про його слов’янське походження. У «Хроніці» йдеться тільки про те, що він народився у п’ятнадцятому сторіччі і його вміння високо оцінював настоятель монастиря Зографу, судячи з того, що доручив йому особисто прослухати сповідь Стефана Мандрівника й записати її як важливе історичне або навіть, можливо, теологічне свідчення.

Маршрути подорожей, про які згадує Стефан у своїй розповіді, відповідають кільком добре відомим маршрутам прочан. Константинополь був кінцевою точкою мандрів для пілігримів Валахії, як і для всіх ченців східно-християнського світу. Валахія й особливо монастир на Снагові теж приваблювали прочан, тому деякі маршрути включали і Снагов, і Афон. Те, що ченці пройшли через Хасково, вирушивши у Бачково, свідчить про те, що вони, імовірно, обрали маршрут суходолом із Константинополя через Едирне (сучасна Туреччина) у південно-східну Болгарію. Якби вони йшли звичайним шляхом — узбережжям Чорного моря, вони пішли б далеко на північ і не змогли б зупинитися в Хасково.

Згадувані в «Хроніці» Захарія традиційні місця подорожі прочан порушують питання про те, чи можна вважати розповідь Стефана документом про подорожі пілігримів. Наявність двох важливих цілей мандрів Стефана (втеча із занепалого міста Константинополя 1453 року і транспортування та пошук «скарбу» в Болгарії 1476 року) робить цей документ щонайменше варіацією на тему класичних хронік пілігримів. Більше того, рішення молодого ченця Стефана піти з Константинополя мотивоване бажанням уклонитися святим місцям християн.

Друга тема, на яку «Хроніка» проливає світло, присвячується останнім дням Влада III з Валахії (1428? —1476), відомого під ім’ям Влад Тепес — Проколюючий, або Дракула. Хоча кілька істориків, його сучасників, описують війни з оттоманами і битви Влада за трон Валахії, жоден із них детально не розповідає про його смерть і похорон. Влад III зробив щедрій внесок у монастир на Снагові (за свідченням Стефана) і відновив церкву. Схоже на те, що він зажадав поховати себе саме там, за традицією засновників і меценатів таких закладів по всьому православному світі.

У «Хроніці» Стефан стверджує, що Влад відвідав монастир 1476 року, в останній рік свого життя, можливо, навіть за кілька місяців до смерті. 1476 року тронові Влада III загрожував оттоманський султан Мехмед II, з яким Влад безперервно воював, починаючи приблизно з 1460 року. Водночас на його трон у Валахії замірялися бояри, які вирішили стати на бік Мехмеда, якщо той знову нападе на Валахію.