Історик

Швидко і стисло, наскільки це було можливо, я розповів Стойчеву про те, як я знайшов Книгу Дракона, про зникнення Россі, зміст його листів, про карти, що були в нас, про наші пошуки й знахідки в Стамбулі та Будапешті, включаючи народну пісню з гравюрою і дивним словом «Івіреану», яку ми бачили в Будапештській університетській бібліотеці. Я не розповів тільки про таємну Варту Півмісяця. Я не насмілився дістати жоден документ, коли навколо було так багато людей, але описав три карти і розповів про схожість третьої з обрисами дракона в книгах. Професор терпляче і з цікавістю слухав мене, насупивши брови під своїми гарним сивим волоссям і широко розкривши очі. Тільки раз він перервав мене, коли просив докладніше описати кожну із книг — мою, Россі, Ґ’ю Джеймса й Тургута. Я бачив, що завдяки знанню манускриптів і перших друкованих видань ці книги становили для нього особливий інтерес.

— Моя книга в мене з собою, — додав я, торкаючись портфеля в себе на колінах.

Він ледве не підскочив, уп’явшись у мене очима.

— Я б хотів побачити цю книгу, звичайно, якщо це можливо!

Проте один факт зацікавив його ще більше, ніж знахідка Тургута й Селіма: настоятель, до якого писав брат Кирил, жив у той час у монастирі на Снагові, у Валахи.

— Снагов… — сказав він пошепки. Його старе обличчя стало малинового кольору, і я злякався, що він може знепритомніти.

— Я мусив це знати. Цей лист лежав у мене в бібліотеці тридцять років!

Я сподівався, що мені випаде нагода довідатися, де він знайшов свій лист.

— Розумієте, у нас є досить переконливий доказ того, що ченці разом із братом Кирилом приїхали в Константинополь із Валахії, перш ніж вирушили в Болгарію, — сказав я.

— Так, — він похитав головою, — я завжди вважав, що йдеться про подорож ченців із Константинополя в Болгарію. Мені й на думку не спадало, що Максим Євпраксій був настоятелем у Снагові. — Здавалося, він був приголомшений цими міркуваннями, які відбивалися на його старому рухливому обличчі і змушували його часто моргати. — А це слово «Івіреану», на яке натрапили ви і містер Рю Джеймс у Будапешті…

— Ви знаєте, що воно означає? — запитав я з нетерпінням.

— Так, так, сину. — Стойчев, здавалося, дивився крізь мене. — Це ім’я Антим Івіреану — учений і друкар, який працював у Снагові в сімнадцятому сторіччі — значно пізніше від Влада Тепеса. Я читав про праці Івіреану. Він був дуже відомим серед учених свого часу, і його ім’я залучало до Снагова чимало відомих відвідувачів. Він видав Святе Письмо румунською й арабською, його друкарня, цілком імовірно, першою з’явилася в Румунії. Але, Боже мій, напевно, це була не перша друкарня, якщо Книги Дракона значно старші. Я повинен вам багато чого показати! — він похитав головою, широко розкривши темні очі. — Давайте швидко піднімемось до моєї кімнати.

Ми з Хелен озирнулися.

— Ранов зайнятий з Іриною, — тихо сказав я.

— Так, — Стойчев підвівся. — Ми ввійдемо через задні двері, покваптесь, будь ласка.

Нас не треба було підганяти. Варто було один раз глянути на його обличчя, і я поліз би за ним хоч на скелю. Він насилу піднімався сходами, і ми повільно йшли за ним. За великим столом він сів, щоб відпочити. Я помітив, що на столі врозкид лежали книги й рукописи, яких не було там учора.

— У мене ніколи не було досить інформації про цей лист або інші, — сказав Стойчев, переводячи подих.

— Інші? — Хелен сіла поруч із ним.

— Так. Є ще два листи брата Кирила плюс ще мій і ваш, разом — чотири. Нам треба терміново їхати в монастир у Рілі, щоб побачити решту. Це неймовірне відкриття, ми об’єднаємо їх. Але я не це мушу показати вам. Я ніколи не пов’язував це… — І знову хвилювання заважало йому говорити.

За хвилину він кинувся до сусідньої кімнати й вийшов звідти з книжкою у паперовій обкладинці: як виявилося, це старий науковий журнал, виданий у Німеччині.

— У мене був друг… — він замовк. — Якби він дожив до цих днів! Я говорив вам, його ім’я Атанас Ангелов, він був болгарським істориком й одним із моїх перших учителів. 1923 року він проводив якесь дослідження в бібліотеці у Рілі, що є однією зі скарбниць середньовічних документів. Він знайшов там рукопис п’ятнадцятого сторіччя, захований під картонною палітуркою фоліанта дев’ятнадцятого сторіччя. Він хотів видати цей рукопис — хроніку подорожі з Валахії в Болгарію. Але він помер, коли працював над статтею, тому я закінчив її й опублікував. Рукопис усе ще знаходиться в Рілі, і я ніколи не думав… — він пригладив волосся своєю кволою рукою. — Ось надруковано болгарською, але ми переглянемо її, і я перекладу вам найсуттєвіше.