Історик

Червень 1962 року

Моя люба донечко!

Ти знаєш, ті жахливі речі, що відбулися зі мною і з твоїм батьком, зробили нас багатими. Я залишила більшість тих грошей твоєму батькові, аби він піклувався про тебе, але в мене чимало залишилося, щоб я змогла здійснювати довгі пошуки. Приблизно два роки тому я обміняла деяку суму в Цюріху і відкрила там рахунок на ім'я, яке ніколи нікому не скажу. У мене дуже великий банківський рахунок. Я беру з нього гроші раз на місяць, щоб оплачувати квартири, які я наймаю, користування архівом, їжу в ресторанах. Я витрачаю якнайменше, щоб колись я змогла віддати їх тобі, моя маленька, коли ти станеш дорослою.

Твоя любляча мати Хелен Россі

Червень 1962 року

Моя люба донечко!

Сьогодні в мене один із найгірших днів. (Я ніколи не підішлю цю листівку, якщо я й надішлю деякі, та лише не цю.) Сьогодні був один із таких днів, коли я не можу згадати, чи шукаю цього диявола, чи тікаю від нього. Я стою перед дзеркалом, старим дзеркалом у номері Hotel d'Este: на дзеркалі плями, схожі на мохи, що піднімаються по слизькій поверхні. Я знімаю шарф і торкаюся пальцем шраму на шиї, червоної плями, що ніколи повністю не загоїться. Мені цікаво, чи знайдеш ти мене до того, як я знайду його. Цікаво, чи знайде він мене раніше, ніж я його? Цікаво, чому він дотепер не знайшов мене? Цікаво, чи побачу я тебе ще раз хоч коли-небудь?

Твоя любляча мати Хелен Россі

Серпень 1962 року

Моя люба донечко!

Коли ти народилася, твоє волосся було чорним, воно прилипло до твоєї голівки маленькими кучериками. Коли його вимили й висушили, воно ніжно обрамляло твоє личко, чорне волосся, як моє, але й трохи мідне, як у твого тата. Я лежу в мареві морфію, тримаю тебе й дивлюся, як кольори твого дитячого волосся міняються від чорного, цигансько-чорного до світлого, а потім знову чорніють. Ти вся світилася і сяяла: я сформувала тебе й відполірувала в себе всередині, навіть не знаючи, що я роблю. У тебе були золоті пальчики, рожеві щічки, вії й брови були схожі на пух курчатка. Моє щастя було безмежним і яскравим, незважаючи на морфій.

Твоя любляча мати Хелен Россі

Розділ 66

Я рано прокинувся на ліжку чоловічої спальні Рільського монастиря: сонячне світло от-от починало пробиватися крізь маленькі вікна, які виходили у двір, інші туристи все ще міцно спали на своїх ліжках. Я чув ранній дзенькіт дзвона у темряві, і зараз цей подзвін лунав знову. Моєю першою думкою цього разу було те, що Хелен погодилась вийти за мене. Я хотів знову побачити її якомога швидше, знайти момент, щоб запитати її, чи не був учорашній день сном. Сонячне світло, що заповнювало двір за вікном, було відлунням мого щастя, ранкове повітря здавалося неймовірно свіжим, сповненим вікової свіжості.