Історик

— Для однієї ночі ми досить наговорилися, я бачу, що ви стомлені. Давайте використаємо ці години для читання, як я зазвичай роблю, а потім я піду. Коли настане ранок, ви мусите взяти папір і перо, які знайдете біля друкарського преса, і почнете складати каталог. Мої книги вже розкладено за тематикою, а не за століттями і десятиліттями. Побачите самі. Тут також є друкарська машинка, яку я придбав для вас. Якщо хочете, можете скласти каталог латиною, це я залишаю на ваш розсуд. І звичайно ж, ви вільні читати будь-які книги, котрі захочете.

Сказавши це, він підвівся, вибрав одну з книг на столі, знову сів і почав читати. Я побоявся відмовитися і зробив те саме, узявши перший, що впав у вічі, том. Це виявилася рання версія Макіавеллі «Государ» разом із серією дискурсів на тему моральності, про які я раніше нічого не чув. Я не здатен був зараз у тому стані, у якому я перебував, розуміти прочитане — я просто дивився, бездумно перегортаючи сторінки. Дракула, здавалося, був дуже зайнятий своєю книгою. Я замислився, дивлячись на нього, як після активного життя — життя, проведеного у битвах, — йому вдалося пристосуватися до цього підземного нічного існування, до усамітненого життя вченого.

Нарешті він підвівся й відклав книгу. Не промовивши жодного слова, він пішов у темряву великого залу, і я вже не міг розрізнити його постать. Потім я почув сухий скрегіт, наче тварина рила землю або хтось запалював сірника, але не було ніякого світла, і я відчув себе самотнім. Я прислухався, але все одно не міг зрозуміти, у якому напрямку він пішов. Принаймні, сьогодні він не збирався нападати на мене. Я зі страхом подумав про те, для чого він береже мене. Адже він легко міг перетворити мене на свого раба й водночас вгамувати спрагу. Я кілька годин просидів у кріслі, але перед самим світанком, мабуть, задрімав, тому що раптом прокинувся, відчувши якусь зміну в повітрі. Хоча світло не проникало в цю темну кімнату, я побачив, як Дракула наближається до каміна.

— Добрий день, — тихо сказав він і повернувся до темної стіни, туди, де стояв мій саркофаг.

Я підвівся на ноги, ніби змушений це зробити у його присутності. Але потім він знову зник у темряві, і тиша налягла на мене.

Через кілька довгих хвилин я підніс свою свічку й запалив від неї всі свічки в канделябрах, а також ще кілька свічок, які знайшов у свічниках уздовж стін. На столах я побачив керамічні лампи та маленькі чавунні ліхтарики і запалив їх також. Світло було для мене полегшенням, але я подумав: побачу я ще коли-небудь денне світло чи я вже приречений на вічний морок і мерехтливе світло свічок — саме це вже було для мене пеклом. Але, принаймні, я міг краще розглянути кімнату: вона була дуже широка, стіни заставлені полицями й великими шафами. Усюди я бачив книги, коробки, згортки, рукописи — величезну колекцію Дракули. Уздовж однієї стіни вишикувалися три саркофаги. Я підійшов ближче. Два менших були порожніми — в одному з них я, напевно, прокинувся вночі.

Потім я побачив найбільший саркофаг: величну труну вишуканих пропорцій. Уздовж одного боку було написане єдине слово латинськими буквами: ДРАКУЛА. Я підніс свічку і ледь не проти волі зазирнув усередину. Там нерухомо лежало величезне тіло. Уперше я добре розгледів його жорстоке обличчя і, незважаючи на відразу, продовжував стояти й дивитися на нього. Його брови були суворо зведені на переніссі, наче йому снився поганий сон, завмерлі очі розплющені, й тому він скидався радше на мертвого, ніж на сплячого. Шкіра була кольору жовтого воску, довгі чорні вії не рухалися, сильні, майже гарні риси обличчя здавалися напівпрозорими. На плечі, заповнюючи саркофаг, спадали довгі чорні локони. Найжахливішою для мене була яскравість його губ, рум’янцю й повнота обличчя, яке у бесіді біля каміна здалося мені худорлявим. Він облишив мене на час, це правда, але вночі він випив десь свою частку. Маленька пляма моєї крові зникла з губ, тепер вони були яскраво-червоного кольору під чорними вусами. Тіло його було таким живим і здоровим, що кров застигла в моїх жилах, коли я побачив, що він не дихає. Його груди не здіймалися й не опускалися навіть на міліметр. Дивно, але одяг на ньому був так само багатий і вишуканий, як і той, що я бачив раніше, але інший: черевики й сорочка яскраво-червоних кольорів, мантія й капелюх із пурпурового оксамиту. Мантія була трохи потерта, а капелюх прикрашало коричневе перо. На комірі сяяли перлини.