Історик

Я вже не впевнений, який це день: починаю відчувати, що минуло кілька днів, або я спав кілька тижнів, або моє викрадення трапилося місяць тому. У кожному разі, пишу я втретє. Я цілий день обстежував бібліотеку: не для того, щоб за бажанням Дракули скласти каталог, а для того, щоб знайти якнайбільше інформації, яка б стала у пригоді кому-небудь, хоч це марно. Тож просто запишу, що знайшов сьогодні. Наполеон наказав убити двох своїх генералів під час першого року свого імператорства — про ці смерті я ніде не читав. Я також встиг переглянути короткий твір Анни Комніної, візантійського історика, названий «Застосування імператором катування на благо народу», якщо моя грецька не зраджує мене. У розділі алхімії я знайшов красиво ілюстровану книгу Кабали, можливо, з Персії. На полицях єресі я натрапив на працю візантійського святого Іоана, але там щось не так із початком тексту — там ідеться про темряву, а не про світло. Треба буде уважно перечитати її. Я також знайшов англійське видання, датоване 1521 роком, під назвою «Філософія жахливого» — це твір про Карпати, а я було вважав, що його загублено.

Я занадто стомився і дуже хворий, щоб вивчити ці тексти так, як треба, як повинен, але щойно побачу щось нове, я забуваю про своє безсилля і вибираю це з почуттям цілковитої безнадії. Тепер мені треба знову трохи поспати, поки спить Дракула, щоб я зустрівся зі своїм наступним випробуванням дещо сильнішим після відпочинку.

Четвертий день

Розум у мене вже теж починає обсипатися по краях, як старий папір. Я це відчуваю, борюся, але не можу нормально стежити за своїм часом, забуваю про свої знахідки в бібліотеці. Я почуваюсь не просто слабким, а хворим: сьогодні в мене було таке відчуття, від якого стислося моє нещасне серце. Я переглядав працю незрівнянного архіву Дракули з катувань і побачив у книзі іп quatro гарною французькою мовою опис дизайну нової машини, що вмить відділяє голову від тіла. Там була ілюстрація: частини машини, елегантно одягнена людина, чию голову теоретично передбачалося відокремити від тіла. Коли я подивився на цей дизайн, я відчув не тільки відразу через мету призначення предмета, не тільки подив від дивного стану книги — я також раптом зазнав гострого бажання побачити реальну картину, почути крики юрби, побачити струмінь крові над вишитим комірцем і оксамитовим піджаком. Кожен історик знає спрагу побачити минуле в реальності, але це було щось інше, новий голод. Я відклав книгу вбік, поклав свою пульсуючу від болю голову на стіл і заплакав уперше з моменту ув’язнення. Я не плакав уже кілька років, від дня похорону моєї матері. Сіль моїх власних сліз трохи заспокоїла мене — такий звичний смак.

День

Монстр спить, учора він не говорив зі мною, хіба що запитав, як просувається каталог, а потім кілька хвилин перевіряв мою роботу. Я надто стомився, щоб продовжувати роботу просто зараз і щоб друкувати теж. Я сяду біля вогню й спробую зібрати залишки самого себе.

День

Учора він знову посадив мене перед вогнем, наче в нас усе ще тривала цивілізована розмова, і сказав, що незабаром перенесе бібліотеку — раніше, ніж збирався, оскільки насувається якась небезпека.

— Це буде ваша остання ніч, а потім я залишу вас тут ненадовго, — сказав він, — але ви прийдете до мене, коли я вас покличу. Потім ви зможете почати роботу в новому й більш безпечному місці. Пізніше ми подумаємо про те, щоб відпустити вас у світ. Подумайте, кого 6 ви могли привести мені, щоб допомогти в нашій справі. Зараз я залишу вас там, де вас нізащо не знайдуть.

Він посміхнувся, від чого в мене все попливло перед очима, і я намагався зосередитися на вогні.

— Ви були дуже упертим. Мабуть, вас варто замаскувати під виглядом святих мощей.

Я не наважувався запитати, що він мав на увазі.

Отже, це всього лише справа часу, коли він закінчить моє смертне життя. Зараз уся моя енергія знадобиться мені, щоб дати сили в останню мить. Я обережний і не думаю про людей, яких я любив, сподіваючись, що не згадуватиму їх у моєму наступному, проклятому стані. Я сховаю цей запис у найкрасивішій книзі, що знайшов тут — в одній із небагатьох книг його бібліотеки, які не дають мені й найменшого задоволення — а потім сховаю й саму книгу так, щоб вона більше не належала його архіву. Якби тільки мені вдалося перетворитися на порох разом із нею! Я відчуваю, як наближається захід сонця у тому світі, де світло й темрява все ще існують, і використаю всю свою енергію, щоб залишитися собою до останньої миті Якщо є хоч якесь добро в житті, в історії, у минулому, я кличу його на допомогу, кличу з усією пристрастю, з якою жив.

Розділ 74

Хелен двома пальцями торкнулася чола свого батька, немов посилаючи благословення. Вона душила в собі ридання.

— Як ми зможемо забрати його звідси? Я хочу поховати його.

— Ми не маємо часу, — з болем відповів я. — Повір, він би хотів, щоб ми самі вийшли звідси живими. Я певен.