Юдейська війна

— Цезар — політик, — відповів Клавдій Реґін, — можливо, ваша правда, — продовжував він, — можливо, це справді благословення для нас усіх, що він — цезар. Можливо, він має добру волю врятувати Єрусалим. Але, — він кивнув Йосифу підійти ближче, і його масний голос став зовсім тихим, хитрим і таємничим, — хочу вам сказати дещо по-секрету. По суті, це однаково, хто цезар. Із десяти політичних рішень, які чоловік мусить ухвалити, хоч на якому посту буде цей чоловік, дев’ять продиктовані йому обставинами. І що вище хтось стоїть, то обмеженіша його воля рішень. Є піраміда, цезар її вершина, і вся піраміда обертається; але це не він її обертає, вона обертається знизу. Це має такий вигляд, наче цезар чинить по своїй волі. Але його п’ятдесят мільйонів підданих приписують йому його дії. Дев’ять вчинків із десяти кожен інший цезар мусив би робити так само, як і цей Веспасіан.

Йосиф слухав це з неохотою. Він спитав шорстко:

— Ви хочете допомогти мені здобути права громадянства?

Реґін відхилився від нього трохи розчаровано.

— Шкода, що ви не здатні на серйозні чоловічі розмови, — зауважив він. — Дуже шкодую, що немає тут вашого колеги Юста з Тиверії.

Кінець-кінцем він обіцяв йому підготувати Веспасіана до Йосифової справи.

Веспасіан, як тільки його панування стало здаватися певним і наближався час його від’їзду до Італії, дедалі дужче замикався перед Сходом. Він був великий римський мужик, який мав вказувати з Риму римський порядок для світу. Його ґрунтом називалася Італія, його совістю — Ценіс. Він радів, що має повернутися. Він почувався дужим, добре стояв на своїх ногах. Від Риму недалеко до його сабінських маєтків. Скоро він нюхатиме добру сабінську землю, бачитиме свої поля, свої виноградники й оливки.

Більше ніж будь-коли пильнував тепер цезар порядку у своєму приватному житті. Він педантично додержувався накресленого плану дня. Кожен понеділок, за приписом лікаря Гекатея, постився. Тричі на тиждень, у неділю, вівторок і п’ятницю, завжди безпосередньо після їжі, приводили до нього дівчат, щоразу іншу. В години після того він був зазвичай у доброму настрої. Дама Ценіс вимагала за аудієнції, які припадали на ці години, чималі комісійні.

Була якраз така година, і саме в п’ятницю, коли Йосиф стараннями Реґіна мав потрапити на прийом до цезаря. Для Веспасіана це було розвагою — бачити свого юдея; він любив культиваційні експерименти усякого роду. Тепер він, наприклад, намагався пересадити в свої сабінські маєтки африканські породи фламінго та фазанів, азійські сорти лимонів і слив. Чому не повинен він дати своєму юдеєві права громадянства? Але хлопець має гаразд попітніти для того.

— Ви дуже вимогливі, Йосифе Флавій, — докоряв він замислено. — Ви, євреї, заклято виняткові люди. Коли б я, наприклад, мав намір принести в вашому храмі жертву, або коли би я навіть тут, в Александрії, схотів почитати в синагозі ваше Святе Письмо, ви б чинили мені великі труднощі. Я б мусив щонайменше дати себе обрізати, грім і Геракл! І що там ще? А від мене ви вимагаєте, щоб я вам надав, раз, два, три, права римського громадянства. Чи ви вважаєте, що ваші заслуги перед державою такі важливі?

— Я гадаю, — скромно відповів Йосиф, — це заслуга, коли я перший оповістив, що ви є той чоловік, який врятує державу.

— А чи не занадто ви бистрий щодо жінок, мій юдейчику, — усміхнувся цезар. — Що, зрештою, робить мала? Я забув її ім’я. — Він вишукував арамейські слова: — Будь солодка, моя голубко, будь ніжна, моя дівчинко. Ви вже знаєте. Має вона дитину?

— Так, — сказав Йосиф.

— Це хлопець?

— Так, — сказав Йосиф.

— Сорок ударів, — усміхнувся цезар. — Ви, юдеї, справді люди виняткові. Вам це не дається дешево.

Він сидів вигідно і дивився на юдея, що, повний страху, стояв перед ним.

— Ви, власне, не маєте ніякого права, — сказав він, — посилатися на свої раніші заслуги. Мені казали, що ви сильно блудите. Отже, за вашою власного теорією ви мусите втратити увесь ваш дар.

Йосиф мовчав.

— Ми зараз побачимо, — продовжував Веспасіан і задоволено засопів, — чи залишилося ще щось від вашого пророчого дару. Ну, лиш! Напророкуйте, чи справді я дам вам права громадянства, чи ні.

Йосиф повагався тільки дуже недовго, потім глибоко уклонився:

— Я прикладаю до цього тільки розум, а не пророчий дар, коли вірю, що мудрий і добрий володар не має ніякої причини відмовити мені в громадянських правах.

— Ти уникаєш відповіді, ти, в’юн в образі юдея, — наполягав цезар.

Йосиф бачив: те, що він сказав, не задовольняє. Він мусить знайти краще. Шукав судомно, знайшов.

— Тепер, — сказав він, — коли всі визнали, хто рятівник, моє попереднє завдання здійснилося. Я маю нове завдання.

Цезар скинув очима. Йосиф, дивлячись на нього своїми гарячими проймаючими очима, продовжував сміливо, з раптовою рішучістю:

— На мене покладено вже не майбутнє, а минуле зробити назавжди сучасним.

Він закінчив упевнено:

— Я хочу написати книгу про діла Веспасіана в Юдеї.

Веспасіан вражено дивився на прохача твердим, ясним поглядом. Підсунувся до нього ближче, дихнув йому в лице.