Юдейська війна

Спокійно та гордовито перенесла вона формальності переходу в юдейство. Задовольнялася тим, що своїм тонким дитячим голосом говорила «так» або «ні», де це було потрібно. Цезар виявив незвичайне бажання влаштувати весілля свого юдея з єгиптянкою знову так само помпезно, як свого часу з Марою. І Тит теж охоче влаштував би Йосифові пишне весілля. Але той не погоджувався. Тихо й без шуму замкнулися вони в маленькому гарненькому дімку у Канопусі, який Тит відступив їм на час перебування в Александрії. Вони зайняли верхній поверх будинку. Це була споруда, подібна до намету, і в цьому наметі лежали вони, коли лягли вперше вкупі. Йосиф відчував дуже сильно, що це був гріх — лежати з цією жінкою. «Ти не повинен з ними одружуватися». Але гріх був легкий і мав дуже добрий смак. Шкіра цієї жінки пахнула, як сандалове дерево, її дихання було, як повітря в Галилеї навесні. Але дивним чином Йосиф не знав, як вона зветься. Він лежав зі заплющеними очима і не міг пригадати. Він насилу розплющив очі. Вона лежала тут, довга, струнка, жовто-смаглява, крізь маленьку щілинку між повіками дивилися її очі кольору моря. Він любив її очі, її груди, її лоно, її дихання, що виходило з напіврозкритого рота, усю дівчину, але він не міг пригадати її ім’я. Ковдра була легка, ніч була холодна, її шкіра була гладенька і не гаряча. Він гладив її дуже тихо, його руки в Александрії стали м’які та гладенькі, й як він не знав, як вона зветься, то шептав їй пестливі слова, гебрейські, грецькі, арамейські: «Моя люба, моя пастушка, моя наречена, янікі».

Знизу долинав тихий гортанний рівномірний спів їхніх єгипетських служників, кілька тонів, увесь час ті самі. Бо ці люди не потребували багато спати, і вони часто сиділи без сну уночі та невтомно співали своїх кілька пісень. Вони співали: «О, мій любий, як солодко йти до ставка і купатися перед тобою. Дай мені показати тобі свою красу, свою сорочку із найтоншого царського полотна, коли вона вогка й облягає тіло».

Йосиф лежав тихо, поряд із ним лежала жінка, і він думав: «Єгиптяни примушували нас споруджувати їм міста, Пітон і Рамзес. Єгиптяни примушували нас замуровувати наших первістків живими у стіни будинків. Але потім донька фараона витягла Мойсея з ріки Ніл, і коли ми виходили з Єгипту, тоді діти повискакували зі стін і були живі». І він гладив шкіру єгиптянки.

Доріон цілувала шрами на його спині та на його грудях. Він був мужчина і був повен сили, але його шкіра була гладенька, як у дівчини. Можливо, шрами ці вдалося б вивести, щоб вони стали невидимі; багато виводило такі шрами за рецептом Стрібона Ларга. Але вона не хотіла, щоб він вивів ці шрами. Він не сміє це робити, ніколи. Він дістав ці шрами заради неї, ці солодкі шрами були ознаками для неї, він мусить їх зберегти.

Вони не допускали нікого до себе, жодного служника, нікого, цілий день нікого. Вони не мили своєї шкіри, щоб одне не втратило запаху другого, вони нічого не їли, щоб одне не втратило смаку другого. Вони любили одне одного, не було нічого в світі поза ними. Усе, що було поза їхньою шкірою, не існувало в світі.

Наступної ночі перед ранком лежали вони без сну, й усе дуже змінилося. Йосиф зважував. Доріон стояла на ненависних картинах її батька із своїм богом, що облизує тарілки та краде молоко, і вона була зовсім чужа. Мара була покидь, Мара була харкотина римлянина, але вона не була чужа, ніколи. Вона народила йому сина, щоправда, байстрюка. Але коли він обіймав Мару, тоді він обіймав гаряче серце. А що він обіймає, обіймаючи цю єгиптянку?

Доріон лежала, напіврозкривши опуклий, жадібний рот; між її рівними зубами проходило свіже та легке дихання. Знизу долинав тихий рівномірний горловий спів єгипетських служників. Тепер вони співали: «Коли я цілую мою милу й її губи розкриті, тоді моє серце радується і без вина». Іноді Доріон механічно підспівувала. Що вона все віддала в жертву цьому чоловікові, юдеєві, і, велика дяка богам, це дуже добре. Вона згодилася, щоб її купили по дуже смішному і дуже зневажуваному юдейському праву, і, велика дяка богам, це дуже добре. Вона зреклася свого батька, першого митця епохи, заради цього чоловіка, який тупий і сліпий, і не може розрізнити картину від стола і, велика дяка богам, це дуже добре. Вона заприсяглася безглуздому єрусалимському демонові, у святині святинь якого шанують ослину голову, а, можливо, ще гірше, зовсім нічого, а якби вона вимагала від цього чоловіка, щоб він приніс жертву її любому маленькому богові Іммутфру, він би просто сміявся, і проте, велика дяка богам, це дуже добре.

Йосиф дивився на жінку, що лежала тут, гола і в позі маленької дівчинки, й її жовто-смагляве обличчя було в’яле від напружень кохання. Вона була бліда, її тіло було холодне, її очі були кольору моря, і вона була дуже чужа.