Юдейська війна

Цієї ночі Йосиф не міг спати, а сидів у своїй кімнаті та писав меморандум про трьох невинних. Олива в його лампі вигоріла, гніт став короткий, він налив оливи, змінив ґніт і писав далі. Він писав дуже мало про справу Цезарії, більше про нещастя трьох старців, дуже багато про справедливість. «Справедливість, — писав він, — вважалася у юдеїв від найстаріших часів за найпершу чесноту. Вони можуть витримувати нужду й пригноблення, але не неправду, вони вітають кожного, навіть свого гнобителя, коли він відновлює справедливість. «Правда рине як многоводний потік, — сказав один їхній пророк, — а справедливість як ніколи невисихаючий струмок». «Тоді настане золотий час, — сказав другий, — коли й у пустелі житиме правда». Йосиф палав. Мудрість старих запалював він у своєму власному вогні. Він сидів і писав. Вогонь його лампи блякнув — він писав. Від воріт долітав грюкіт важких возів, яким удень заборонено їздити вулицями — він не зважав на це, писав і обточував свій нарис.

Через три дні після того скороход Деметрія Лібана приніс Йосифові листа, в якому актор повідомляв його коротко й сухо, щоб він був готовий післязавтра о десятій годині відвідати в товаристві актора цезареву дружину.

Цезарева дружина! Йосифові перехопило дух. Навкруги на всіх вулицях стоять її бюсти, божественно шановані. Що він повинен їй сказати? Як повинен знайти для цієї чужої жінки, що її життя й думки так вознесені над усіма іншими людьми, такі слова, які западуть їй у душу? Тим часом, як він це думав, він уже знав, що знайде справжні слова; бо ж вона була жінка, а він мав невелику, тиху зневагу до всіх жінок, і саме тому, він знав, здобуде її прихильність.

Він перечитав свій манускрипт. Читав гучним голосом, із нестримними жестами, так, як він читав би в Єрусалимі. Він написав це по-арамейському, тепер із трудом перекладав грецькою мовою. В його грецькій мові, він знав, було багато незграбностей, помилок. Чи це пристойно — прийти до дружини цезаря з погано підготовленим, не вільним від помилок манускриптом? Або може якраз його помилки вплинуть своєю простодушністю?

Він уникав говорити будь-кому про наступну аудієнцію. Він ганяв по вулицях. Він повертав назад, коли бачив знайомого, біг до голяра, купував нові парфуми, від цілковитої певності переходив до найглибшого розпачу.

На бюстах дружина цезаря мала низький, ясний і гарний лоб, довгасті очі, не дуже малий рот. Навіть її вороги визнавали, що вона вродлива, і багато хто говорив, що вона впливає запаморочливо на того, хто бачить її вперше. Як повинен він, маленький чоловік із провінції, триматися перед нею? Він мусить мати людину, з якою він усе може обговорити. Він біжить додому. Говорить із дівчиною Іреною, викладає променистій, високошанованій свій секрет, він мусить поділитися з нею дуже важливим, і тут усе вибухає з нього: як він думає про побачення з цезаревою дружиною, що він їй скаже. Він випробовує це перед Іреною — слова, рухи.

Наступного дня, пишно, в розкішному паланкіні Деметрія Лібана несли його в цезарський палац. Передовий, за ним — гінці, великий почет. Де проходив паланкін, люди спинялися, вважаючи його за актора. Йосиф бачив бюсти цезаревої дружини на вулицях, білі й розмальовані. Янтарно-жовте волосся, бліде, гарне обличчя, дуже червоні губи. «Поппея, — думав він. — Поппея означає лялечка, Поппея означає малятко, дитина». Він подумав це юдейським словом: янікі. Колись і його так кликали. Це не має бути важко — впоратися з дружиною цезаря.

За тими описами цезаревої дружини, які йому робили, Йосиф сподівався побачити її, подібно до східних цариць, на розкішних подушках, оточену віялоносцями, служницями з пахощами, у вишуканому вбранні. Натомість вона сиділа цілком просто на зручному стільці, була надзвичайно просто одягнена, майже як матрона, у довгу столу. Правда, стола була із ганьбленої в Юдеї матерії, з надзвичайно тонкого коїхемського флеру. І підфарбована була ледве-ледве, і зачіска була гладенька, з проділом, вона закінчувалася вузлом волосся, це не була висока, вкрита коштовностями споруда з волосся, які можна було бачити раніше на дамах пануючої верстви. Гожа, як зовсім молода дівчина, сиділа дружина цезаря, червоними довгими губами усміхнулася вона назустріч чоловікам, простягла їм білу дитячу руку. Так, її по праву називають Поппея, лялечка, малятко, янікі; але вона була таки й справді запаморочлива, і Йосиф не знав більше, що він їй повинен сказати.

Вона сказала: «Прошу, панове», й щойно актор сів, Йосиф сів теж, і настало недовге мовчання. Волосся Поппеї справді було янтарно-жовте, як його назвав у своєму вірші цезар, але брови і вії її зелених очей були темні. Йосиф думав із шаленою швидкістю: вона зовсім інша, ніж її бюсти, вона дитина, але така дитина, що може не вагаючись згубити когось. Як треба розмовляти з такою дитиною? Крім того, вона має бути заклято розумна.

Дружина цезаря розглядала його пильно й невимушено, він із великим трудом, злегка пітніючи, тримав на обличчі смиренний і добропристойний вираз.