Юдейська війна

Зовсім трішечки, тільки ледве-ледве, скривився її рот, і от враз вона має зовсім не дитячий вигляд, а надзвичайно досвідчений і кепкуючий.

— Ви щойно прибули з Юдеї? — спитала вона Йосифа. Вона говорила по-грецькому, її голос звучав трохи холодно, надзвичайно ясно. — Розкажіть мені, — попросила вона, — що думають в Єрусалимі про Вірменію?

Це було справді несподіване запитання, бо хоч вирішальний ключ римської східної політики і лежав у Вірменії, проте Йосиф вважав свою країну за багато важливішу, а не за таку, яку можна розглядати в залежності з чимось настільки варварським, як Вірменія. Власне, чи думають так в Єрусалимі, чи принаймні взагалі про Вірменію не думають, йому не до вподоби було, що він має відповідати на таке запитання.

— Юдеям у Вірменії добре ведеться, — сказав він після досить довгого мовчання, трохи незграбно.

— Справді? — спитала Поппея, і тепер вона усміхнулася, одверто потішаючись.

Вона розпитувала далі таким же способом, кепкувала з молодого чоловіка з довгими гарячими очима, який, вочевидь, поняття не мав про те, що розігрується навколо його країни.

— Дякую, — сказала вона нарешті після того, як Йосиф насилу закінчив важке речення про стратегічні відносини на парфянському кордоні, — тепер я добре поінформована, — сказала вона й усміхнулася до Деметрія Лібана, задоволена тим, якого комічного фрукта зі Сходу привів він сюди.

— Я майже вірю, — кинула вона акторові, здивовано та похвально, — що він від чистого серця заступається за своїх трьох невинних, — і прихильно, й дуже чемно звернулася до Йосифа: — Прошу, розкажіть мені про ваших підзахисних.

Вона вигідно сиділа на своєму стільці, шия її була матово-біла, руки та ноги просвічували крізь тонкий флер строго пошитого убрання. Йосиф витяг свій меморандум. Проте, коли він почав читати по-грецькому, вона сказала зразу:

— Але що ви надумали? Говоріть по-арамейському.

— Так, ви мене тоді цілком зрозумієте? — спитав він трохи нерозсудливо.

— А хто вам сказав, що я хочу вас цілком зрозуміти? — відповіла дружина цезаря.

Йосиф знизав плечима, дужче гордо, ніж ображено, і став промовляти по-арамейському, як він спочатку накидав свою промову, а всі цитати із старих писань він безтурботно говорив по-гебрейському. Тільки він не міг зосередитися, помітив, що говорить без розмаху, він пильно дивився на цезареву дружину, спершу смиренно, потім трішечки несміливо, потім зацікавлено і нарешті майже зухвало. Він не знав, чи вона слухає, і вже зовсім не знав, чи вона розуміє. Коли він скінчив, майже безпосередньо після його останнього слова, вона спитала:

— Ви знаєте Клео, дружину мого губернатора в Юдеї?

Йосиф почув це «мого». Як це звучить: мій губернатор в Юдеї. Він уявляв собі, що такі слова мають виходити наче вирізьблені з каменю, монументально, і от сидить тут дитина і каже усміхаючись «мій губернатор в Юдеї», і це звучить само собою зрозуміло, це відомо, що Гессій Флор був її губернатором в Юдеї. Але проте Йосиф зовсім не згоден був ставитися до того з пошаною.

— Я не знаю дружини губернатора, — сказав він, а потім сміливо: — Чи можу я ждати відповіді на мою доповідь?

— Я взяла вашу доповідь до відома, — сказала цезарева дружина. Хто міг знати, що це повинно значити?

Актор визнав за вчасне втрутитися.

— Доктор Йосиф мав мало часу на громадські справи, — допоміг він узятому під свою протекцію. — Він працює над літературою.

— О, — сказала Поппея і стала цілком серйозною та задумливою, — гебрейська література. Я знаю трохи. Те, що я знаю, гарне, але дуже важке.

Йосиф напружився, зосередився. Це мусить, мусить вдатися йому зворушити цю даму, що сидить тут така гожа й глузлива. Він розповів, як він прагне одного — з’ясувати, відкрити для римлян могутню юдейську літературу.

— Ви вивозите зі Сходу перли й прянощі, золото й рідкісних тварин, — говорив він. — Але його найкращі скарби — його книги, оминаєте.

Поппея спитала, як він це собі думає — відкрити для римлян юдейську літературу.

— Відкрийте зараз для мене якусь річ звідти, — сказала вона і дивилася на нього уважно своїми зеленими очима.

Йосиф сплющив повіки, як, він бачив, робили розповідачі казок його батьківщини, і почав оповідати. Він узяв перше, що спало йому на думку, й розповів про Соломона, царя ізраїльського, про його мудрість, його силу, його споруди, його храм, його жінок і його ідолопоклонство, й як відвідала його цариця з Ефіопії, й як розумно він розв’язав суперечку жінок за дитину, і як він написав дві надзвичайно глибокі книги, одну про мудрість, названу «Проповідник», і одну про любов, названу «Піснею пісень». Йосиф спробував деякі строфи з цієї «Пісні пісень» передати сумішшю грецької й арамейської. Це було нелегко. Тепер його очі не були більше заплющені, він перекладав не тільки самим ротом, він набагато більше старався жестами й віддихами й усім тілом зробити виразними палкі вірші. Поппея трохи зсунулася зі свого сидіння. Руки вона тримала на спинці стільця, рот її був напіврозкритий.