Юдейська війна

І от вистава стала зовсім зухвалою. Ісидорів пан справді оповістив, що він просить у Ісидора вибачення, він мусив вдатися до свого невільника. Але він тим часом наробив дурниць, дійшов через наймачів своїх квартир до краху, бо вони не платили. Проте виселити їх він через певні причини не міг, його дорогі будинки знецінилися. Тут ніхто не міг допомогти, крім хитрого Ісидора, і той допоміг. Він допоміг так, як допомогли собі, на думку народу, цезар і деякі великі пани в подібному випадку: він запалив квартал зі знеціненими будинками. Це було сміливо й грандіозно, як Деметрій Ліван це зображував, кожен жест був натяком на спекулянтів землею, на тих великих панів, що наживалися на відбудові міста. Ніхто не був помилуваний — ні архітектори Целер і Север, ні славетний старий політик і літератор Сенека, що теоретично вихваляв бідність, а практично жив у розкоші, ні фінансист Клавдій Реґін, що носив на третьому пальці величезну перлину, але, на жаль, не мав грошей, щоб купити собі підхожі ремінці до черевиків, ні сам цезар. Кожне слово влучало, театр радувався, не переводячи духу від сміху, і коли на закінчення актор Лібан запропонував публіці зруйнувати палаючий будинок на сцені, почався заколот, якого Йосиф ніколи не бачив. Приваблива внутрішність палаючого дому з допомогою мистецької машинерії обернулася до глядачів. Тисячі рушили на сцену, накинулися на меблі, столове накриття, страви. Крик. Топтали один одного, давили один одного. І в театрі, над майданом перед ним, над велетенськими гожими колонадами, над усім далеким Марсовим полем лунав спів, крик: «Хто тут пан? Хто платить за оливу?»

Коли Йосифа, завдяки старанням Юста, запросили на вечерю до Деметрія Лібана, це його налякало. Він був сміливий із природи. Коли він представлявся первосвященикові, цареві Агріппі, римському губернаторові, він не ніяковів. Тільки перед актором почував він глибоку пошану. Його комедія кинула Йосифа в захват. Він із подивом відчував, як один-єдиний чоловік, цей юдей Деметрій Лібан, зміг примусити багато тисяч людей, високого й низького стану, римлян і іноземців, думати, як він, відчувати, як він.

Коли зайшов Йосиф, актор лежав на тапчані, в зручному, зеленому халаті. Він мляво простяг Йосифові руку, на пальцях якої було багато обручок. Йосиф збентежено й здивовано дивився, який малий фігурою був чоловік, що заповнював увесь велетенський театр Марцелла.

Це була вечеря в тісному гурті. Тут був Антон Марулл, син сенатора, потім другий, ще дуже молодий аристократ, потім юдей із ради Фелійської синагоги, доктор Лісин, дуже манірний, — він із самого початку став Йосифові несимпатичним.

Йосиф, бувши вперше у поставленому на великопанську ногу римському домі, почувався несподівано добре серед незвичайної обстановки. Важко було користуватися столовим приладдям, брати рибний соус, прянощі. Але він скоро засвоїв найголовніше, дивлячись на несимпатичного доктора Лісина, що лежав навпроти нього на канапі. Через півгодини він уже відмовлявся таким же гордим елегантним рухом голови від того, що йому не подобалося, і кивком мізинця давав знак подати те, що йому впало в око.

Актор Лібан їв мало. Він додержувався дієти, яку накладала на нього його клята професія, ах, і відносно жінок, і він зробив пару сороміцьких зауважень про спосіб, яким певні театральні підприємці, накладаючи на тіло своїх невільників-митців спеціальний механізм, позбавляють їх змоги скоромитися. Але за добрі гроші, одержані від певних високопоставлених дам, вони умилостивляються і дозволяють своїм бідним акторам зняти на якусь ніч кляту машинерію. Потім, безпосередньо, він став кепкувати з деяких своїх колег, прихильників іншого стилю, з кумедності традицій, масок, високих дерев’яних черевиків. Він схопився, карикатурно удаючи актора Стратоклеса, заходив по кімнаті, зелений халат роздувся, і хоч носив він сандалії без підборів, а, дивись, ясно відчувалися високі черевики і вся ходульна суть.

Йосиф наважився, став чемно хвалити, який стриманий і проте виразний був натяк Деметрія Лібана на Клавдія Реґіна. Актор глянув на нього:

— Отже, це місце вам вподобалося? Це радує мене, бо ви не були так вражені, як я сподівався.

Йосиф, палаючи, проте так само чемно, змалював, як уся вистава схвилювала його. Він бачив мільйони невільників, але тільки тепер він взнав і відчув, що таке невільник. Актор простяг Йосифові всіяну обручками руку. Це для нього дуже важливо, сказав він, що людина, яка прибула прямо з Юдеї, так захоплена його справою. Йосиф мусив йому докладно змалювати, як впливала на нього кожна подробиця. Актор слухав задумливо й їв помалу потрібний для його здоров’я салат.