Юдейська війна

Великі римські пани в залі глядачів сміялися дуже, виразно крізь загальний регіт чувся тягучий сміх міністра Таласа. Але більшість була дещо відчужена, і пара юдеїв дивилася збентежено, майже злякано на чоловіка на сцені, що скакав, танцював, розхитувався. Вони думали про левітів, як вони побожно стояли зі срібними сурмами на високих східцях храму, і про первосвященика, як він, величний і сповнений гідності, в прекрасному убранні та храмових самоцвітах виступає перед Богом, і чи не святотатство те, що робить чоловік там, на сцені? Але нарешті і римський губернатор не може більше захистити юдея. Бо єгиптян занадто багато, з одинадцяти клоунів стало одинадцять разів по одинадцять, і вони вливають отрутні обвинувачення у вухо цезаря, і вони кумедно танцюють, і вони колють, і шарпають, і стріляють маленькими, смертовбивчими стрілами, і вбивають знову трьох дітей і його дружину. І, кінець кінцем, знову рушив юдей Апелла геть, зі сувоєм і скринею, і світильником, і ременями, і своїм невидимим Богом, і цього разу прибуває він у Рим. Але тепер гра стає зовсім ризикованою та сміливою. Клоуни не наважуються притісняти його фізично, вони спиняються на краю сцени. Все ж вони вилізають, підскакуючи, як мавпи, на дах його дому, вони вдираються також усередину, вони заглядають, що є в сувої і що в огрівній скрині. Вони пародіюють його, як він стає на молитву, цього разу повертаючись на схід, де Єрусалим і храм. Одинадцять провідних клоунів носять тепер дуже сміливі маски, портретні, без великого зусилля можна впізнати міністра Таласа, великого юриста сенату Кассія Лонгіна, філософа Сенеку й інших дуже високих ворогів юдеїв. Тільки цього разу вони нездольні проти юдея Апелли, його захищають цезар і цезарева дружина. Але вони шпигують, поки він дасть якийсь привід. І от він справді дає привід — одружується з тубільною жінкою, вільно відпущеною. Тоді вони заходжуються коло його жінки і вливають їй у серце всю свою зневагу. Були проспівані надзвичайно злі куплети про обрізаного, його часник, його сморід, дух його посту, його огрівну скриню. Доходить до того, що його жінка при його дітях глузує з нього, що він обрізаний. Тоді він проганяє її геть і залишається сам зі своїми дітьми і своїм невидимим Богом, під охороною римського цезаря. В розпачі і буйній тузі, хитаючись, співає він старої пісні: «На ріках вавилонських там ми сиділи й плакали»; здалека, зовсім тихо, пародіюють його одинадцять клоунів.

Глядачі дивилися і не знали достеменно, чи їм робити веселі, чи сумні обличчя. Усі позирали на цезареву ложу. Цезарева дружина сказала виразно своїм ясним дитячим голосом, який чути було далеко, що навряд чи зацікавить її якась інша сучасна п’єса так, як ця. Вона говорила компліменти сенаторові Маруллу, що з фальшивою рішучістю заперечував авторство тексту. Цезар був стриманий; його вчитель літератури Сенека так багато проповідував йому про традиції, що він поки що не міг гаразд розібратися з новою технікою цієї вистави. Цезар був молодий, білявий, його інтелігентне лице було трохи одутле; зайнятий своїми думками, він неуважно дивився на глядачів, що не сміли залишити театр, доки він не рушить. Юдейські пани в залі глядачів стояли збентежено. Клавдій Реґін перев’язував крекчучи ремінці на черевиках і квакав, коли до нього зверталися, щось незрозуміле. Йосиф кидався від гніву до похвали. Гірка життєва правда, з якою юдей Апелла стояв на сцені, завдала болю його очам. Те, що так нещадно примішали усе смішне, яке було в цьому юдеєві, до його серйозної долі, сповнювало його таким же незадоволенням, як і подивом. Власне, так було з більшістю. Глядачі були зацікавлені й незадоволені, юдейські пани — просто засмучені. Справді задоволений був тільки міністр Талас.

Цезар покликав його й міністра юстиції Юнія Тракса в ложу і сказав задумливо, що він заклопотаний тим, як сприймуть юдеї певне відоме рішення. Цезарева дружина, перед тим, як вийти, повідомила Йосифу, що другого дня троє невинних будуть звільнені.

Другого дня, зразу після сходу сонця, трьох мучеників випустили. В дачному місті Тибурі, у віллі Юліана Альфа, президента Фелійської громади, їх скупали під доглядом лікарів, нагодували, забезпечили коштовними вбраннями. Потім посадили в гарний екіпаж Юліана Альфа. Всюди при дорозі від Тибура до Риму стояли групи юдеїв, і коли екіпаж, поперед якого бігли вістуни, а позаду їхав великий обоз, проїздив, вони говорили благословення, приписані після врятування від великої небезпеки, і вони кричали трьом:

— Благословенні ті, що прибувають сюди! Мир вам, мої доктори й панове!