Юдейська війна

Клавдій Реґін запропонував йому прислати меморандум, виклад якого справив на дружину цезаря таке велике враження. Йосиф послав манускрипт, ждав напружено, що скаже про нього великий видавець. Але той мовчав. Йосиф ждав чотири довгі тижні — Реґін мовчав. Чи дав він прочитати манускрипт Юстові? Йосифові ставало неприємно, коли він згадував про холодного, різкого колегу.

Нарешті Реґін запросив його на обід. Єдиним гостем, крім Йосифа, був Юст із Тиверії. Йосиф напружився, відчуваючи суперечку. Йому не довелося довго чекати. Уже після закуски господар сказав, що він прочитав меморандум Йосифа. Форма дуже талановита, але зміст, аргументи далеко слабші. Юст теж, на завдання царя Агріппи, мав подати свої думки в справі трьох засуджених. Буде дуже люб’язно, коли він висловиться з цього приводу. Йосифові затремтіли коліна. Думка цілого Риму здалася йому враз менш важливою, ніж думка його колеги Юста з Тиверії.

Юст не змусив себе довго просити. Справу трьох можна розглядати не інакше, як у зв’язку з усією справою Цезарії. Справу Цезарії можна розглядати не інакше, як у зв’язку з усією східною політикою Риму. З того часу, як на сході командує маршал Корбулон, Рим по формі іноді робив поступки, а по суті — ніколи. При всій повазі до формального таланту Йосифа, він не вірить, щоб вирішальне значення в цезаревій канцелярії мала його доповідна записка, а далеко більше важитимуть доповіді й обрахунки фінансової управи та генерального штабу. Він, Юст, у своїй доповідній записці, яку він на завдання свого цезаря Агріппи передав до східного відділу канцелярії, висвітлює насамперед юридичний бік справи Цезарії. Вказав також на приклад міста Александрії, де Рим не допускав махінацій ворогів-юдеїв. Але він боїться, що міністр Талас, і без того антисеміт, та, певно, й підмазаний цезарійськими греками, незважаючи на всі юридичні аргументи, підтримуватиме махінації неюдейської людності. І з точки зору загальної східної політики Риму він матиме, на жаль, добрі підстави.

Юст високо сидів на своїй канапі; він говорив повчальним тоном гостро, логічно, переконливо. Йосиф слухав лежачи, схрестивши руки на потилиці. Раптом він випростався, перехилився через стіл до Юста, сказав вороже:

— Це неправда, що в справі мучеників Тибура йдеться про політику. Йдеться про справедливість, про людяність. Тільки заради справедливості я тут. Справедливість! Це я кричу людям в лице від того часу, як я в Італії. Своїм бажанням справедливості я переконав дружину цезаря.

Реґін повертав м’ясисту голову від одного до другого. Дивився в блідо-смагляве, худе обличчя Йосифа, в жовто-смагляве, худе обличчя Юста.

— Ви знаєте, панове, — сказав він, і його високий, масний голос звучав схвильовано, — що ви подібні один до одного?

Обидва були вражені. Вони оглянули себе: ювелір мав рацію. Вони ненавиділи один одного.

— Я можу вам, проте, по секрету сказати, панове, — продовжував Реґін, — що ви сперечаєтеся про справу, яка розв’язана. Так-так, — сказав він, дивлячись у їхні збентежені обличчя, — справа Цезарії вирішена. Ще мине деякий час, поки едикт буде опублікований. Але він підписаний і надісланий генерал-губернаторові Сирії. Ваша правда, докторе Юст. Справа Цезарії вирішена проти юдеїв.

Обидва молоді чоловіки втупилися пильними очима в Клавдія Реґіна, який сонливо дивився прямо перед собою. Вони були так вражені, що забули один про одного і про свою суперечку.

— Це найгірший удар для Юдеї більше ніж за століття, — сказав Йосиф.

— Я боюся, що через цей едикт проллється ще багато крові, — сказав Юст.

Вони мовчали. Пили.

— Дивіться, докторе Йосифе, — сказав Реґін, — щоб ваші юдеї лишилися розважливими.

— Тут, у Римі, це легко радити, — сказав Йосиф, і його голос був повний чесної гіркоти.

Він сидів, зігнувшись, втомлено, як украй виснажений. Повідомлення цього гидкого, гладкого чоловіка так сповнило його сумом, що в його серці не залишилося більше місця для принижуючого почуття від того, які смішні були тепер він сам і його послання. Певна річ, його суперник мав рацію, він усе передбачав, і те, що він, Йосиф, скомпонував, була просто пара, а його успіх — пуста солома.

Клавдій Реґін заговорив.

— Проте, саме тепер, — сказав він, — доки едикт не буде обнародувано, я опублікую ваш меморандум, докторе Юсте. Ви повинні його вислухати, — повернувся він незвично жваво до Йосифа, — це невелика й майстерна річ.

І він попросив Юста прочитати розділ. Йосиф, хоч як був пригноблений, слухав уважно, захоплено. Так, із цими ясними, гарними реченнями його бідна, патетична мова не могла зрівнятися.