Юдейська війна

Непоневолена людність Цезарії складається з сорока процентів юдеїв і шістдесяти процентів греків і римлян. Але в міському магістраті юдеї мають більшість. Вони багаті, а виборчий статут надає виборче право за економічним принципом. Виборче право, що базується на таких принципах, залишилося загалом у провінціях Сирії й Юдеї. Чому взагалі ті, які платять більшу частину міських податків, позбавлені змоги вирішувати, на що витрачати ці кошти? Але в Цезарії це виборче право створює для більшості населення надзвичайно скрутні умови. Бо юдеї використовують свою владу в магістраті нечувано свавільно. Вони витрачають громадські кошти не на потреби міської людності, а посилають надмірно великі суми до Єрусалима на храм і на релігійні цілі. Нема нічого дивного, що під час виборів завжди доходить до кривавих сутичок. З гірким почуттям згадують греки й римляни Цезарії про те, що вони, коли за Ірода засновувалося це місто, були першими його жителями, що вони будували порт, із прибутків від якого живе місто. Нарешті, римський губернатор провінції теж має свою резиденцію в Цезарії, і насильства над греками та римлянами, які чинять юдеї, в офіційній столиці провінції подвійно нестерпні. На вразливість юдеїв досить зважили, надавши їм абсолютну автономію в Єрусалимі. Неприпустима річ, що цьому завжди незадоволеному народові робляться дальші поступки. Історія Цезарії, походження й релігія більшої частини людності, її основа й сила не юдейські. На Цезарії базується спокій і безпека цілої провінції, а тим часом у ній самій все це не можна забезпечити, доки найлояльніша, найвірніша Римові частина її населення не матиме заслуженого нею виборчого права.

Міністр Філіп Талас у своїй розумній і лукавій доповіді аж ніяк не замовчував і аргументи юдеїв. Він вказував на те, що при зміні виборчого статуту греко-римська людність дістане право розпоряджатися й усіма тими податками міста, які сплачують юдеї, що практично означає далекосяжну експропріацію юдейських капіталістів. Але дуже вправно він доводив, що це далеко менше зло, коли рівняти в тою жахливою несправедливістю, що офіційна столиця такої важливої для всієї східної політики провінції, як Юдея, залежить від волі невеликої кількості багатих юдеїв.

Він прочитав ще раз. Пильно перевіряв манускрипт: його аргументи були переконливими. Він був налаштований рішуче, усміхався. Так, нехай звільняють тих трьох примусових робітників, він поступиться малим, щоб відібрати за те у юдеїв велике — прекрасне портове місто Цезарію.

Він покликав слуг, лаявся. Звелів повиносити жаровні, подушки, ковдри. Що думають собі ці дурні — задушити його спекою? Він бігає своїми сухими ногами сюди й туди, його кістляві руки ожили. Він настійливо зажадає на наступний ранок аудієнції у цезаря. Він бачив тепер свій шлях, це не могло не вдатися.

Тим що він не поспішав, він міг холодно втішатися помстою. Минуло кілька десятиліть від часу, коли юдейський товмач Теодор Закхей усміхався. Набліон, отже, набліон і назавжди: набліон. Він може чекати. Коли едикт, що позбавляє юдеїв у Цезарії захопленої ними влади, буде підписаний тепер, то аж ніяк немає потреби зразу ж його оголошувати. Він може спокійно лежати місяці чи й рік, поки все стане ясним щодо початку походу Александра.

У такій формі він запропонує завтра цезареві врегулювати справу Цезарії. Він певен, що доможеться свого. Він усміхається. Він диктує ще перед вечерею відповідь на запит міністерства прохань і скарг щодо листа кабінету цезаревої дружини про помилування трьох юдеїв, примусових робітників на цегельні Тибура. Товстий Юній Тракс здивується, побачивши, що міністр Талас нічого, аж нічогісінько не має проти звільнення трьох.

Деметрієві Лібану Йосиф подобався дедалі більше. Актор вже не був зовсім молодий, його життя і його мистецтво забирали багато сили, і завзятість цього юнака з Єрусалима наче знову його запалювала. І хіба Йосиф не був причиною, що він нарешті виявив свою велику та небезпечну ідею — зіграти юдея Апеллу? Він дедалі частіше закликав Йосифа до себе в дім. Йосиф позбувся своїх провінційних манер, своїм ясним розумом втямив бистру, поворотку життєву мудрість столиці, став товариською людиною. Від багатьох літераторів, із якими він познайомився через актора, він перейняв їхню техніку, навіть професійний жаргон. Він провадив політичні та філософські розмови зі значними людьми, мав любовні зв’язки з жінками, які йому подобалися: і з дівчатами-невільницями, і з дамами-аристократками.

Отже, Йосиф жив приємно і в пошані. Проте огортало його часто, коли він був сам, прикре почуття. Він знав, звісно, що звільнення трьох невинних можна домогтися не за один день. Але минали тижні, місяці, він ждав і ждав, як доводилося ждати і в Юдеї. Це гризло його, він мусив пересилювати себе, щоб не вийти з певної ролі людини, що має великі сподівання.