Юдейська війна

Сьогодні був важкий день, чорний день, вся обслуга в домі міністра Таласа вже відчула це. Секретар знав, що було причиною цього поганого настрою. Він найшов на міністра тоді, коли секретар поклав перед ним лист із міністерства прохань і скарг, маленький, формальний запит. Панове з цього міністерства, насамперед товстий, хитрий Юній Тракс, охоче обійшли б міністра Таласа, вони не любили його; але за цього цезаря східний відділ став центром усієї державної політики, і вони знали, якого дикого смороду наробить Філіп Талас, коли він не почує про якусь справу, що хоч здалеку стосується його відомства. Отже панове не вирішували остаточно справу, порушену кабінетом імператриці, доки не дізнаються і про його, Таласа, думку в цій справі.

Сама по собі це не є велика справа. Йдеться про пару старих юдеїв, кілька років тому засуджених до примусової праці в зв’язку із заколотом у Цезарії. Дружина цезаря має, далебі, одну зі своїх примх, — котру вже? — вона хоче помилувати злочинців, її величність мав підозрілу слабість до юдейської наволочі. «Повія, проклята! — думав міністр і дав масажистові обуреного стусана ліктем. — Можливо, вона й сама походить від якогось блуду з юдеєм, дарма що носить старе благородне ім’я. Ці бундючні римські аристократи заражені вже з предковічного часу всіма пороками і зіпсовані до кісток».

Усе ж проти примхи цезаревої дружини багато не скажеш. Тільки дуже загальні міркування: що становище на Сході вимагає виняткової енергії навіть у дрібних на перший погляд речах, й інші подібні.

Малий хижоносий пан гнівався. Він відіслав масажиста, цей ідіот не міг йому допомогти. Він ліг на бік, підняв шпичасті коліна до грудей і гостро роздумував, з лихим настроєм.

Завжди ці юдеї, всюди вони стають упоперек.

Східна політика від часу успіхів маршала Корбулона на парфянському кордоні стала відрадно активною. Цезаря палить честолюбне бажання стати новим Александром, поширити межі впливу імперії аж до Індії. Великі, таємничі походи на Сході, про які вже століття мріяв Рим і які були ще для попереднього покоління безглуздими фантазіями, вступили в стадію серйозного обміркування. Авторитетні військові розробили плани, міністерство фінансів після пильної перевірки заявило, що можна забезпечити їх коштами.

Тільки один вразливий пункт мав сміливий проект цього нового походу Александра: якраз провінцію Юдею. Вона лежала посередині району зосередження війська, не можна було починати велике діло, не зробивши це непевне місце надійним і міцним. Інші пани з цезаревого кабінету усміхалися, коли міністр Талас заводив про це мову, вони вважали його ненависть до юдеїв за нав’язливу ідею. Але він, Філіп Талас, знав юдеїв із свого азійського минулого. Він знав, із ними не можна жити в мирі, вони фанатичний, забобонний, божевільно гордий народ, і вони не заспокояться, доки не будуть остаточно приборкані, доки їхня зухвала столиця не буде зрівняна зі землею. Губернатори провінції знову й знову попадалися на гачок їхніх миролюбних обіцянок, але знову й знову виявлялося, що ці запевнення були брехливі. Ніколи маленька провінція не зможе скоритися пануванню імперії, як скорилося багато інших, більших і дужчих, країн. Їхній Бог не уживається з іншими богами. Власне, війна в Юдеї триває від смерті останнього царя, що мав свою резиденцію в Єрусалимі, і Юдея залишиться неспокійною, там буде війна, похід Александра буде неможливий, доки не зруйновано Єрусалим.

Міністр Талас знав, що ці міркування правдиві. Але він знав також: не тільки вони є причиною того, що горить йому в шлунку і коле в діафрагмі, як тільки він чув про юдеїв. Він згадує своє минуле: як він, додатком до коштовного канделябра, потрапив у власність культурного грецького пана; як він із надзвичайною впертістю вибивався вгору за допомогою своєї пам’яті і здібності до мов, за що той пан послав його вчитися; як він зіткнувся зі запеклою конкуренцією тих, хто хотіли потрапити на цезарську службу; як потім, коли начальник відділу особистого складу при цезареві Каї екзаменував його, юдейський товмач Теодор Закхей глузував із його арамейської мови, і він був на волосинку від того, щоб цезарева канцелярія відмовилася його прийняти. При тому зроблена була манюсінька помилка, можна сперечатися, чи це взагалі помилка. Але смердючий юдей не сперечався, він тільки поправляв. «Набліон», — сказав він, а юдей поправив: «набла», або може «небель», але безумовно тільки не «набліон», — і при тому так відворотно, принизливо усміхався. І що тоді, якби після стількох років поту й витрат не вдалося вступити на службу в Римі, що тоді зробив би йому його пан? Він би звелів засікти його до смерті. Міністр, коли згадує про те, як усміхався юдей, холоне від страху та люті.