Юдейська війна

Особливо відчув він спокусу міста, коли виникла нагода залишитися в ньому назавжди. Кай бар-Цаароне хотів одружити свою доньку Ірену. Він, на бажання Ірениної матері, мав намір узяти за зятя молодого доктора Лісина з Фелійської синагоги, але не того бажало його серце, й очі дівчини Ірени дивилися з таким же мрійливим захопленням, як і першого дня, на худе, фанатичне обличчя Йосифа. З одруженням барилися, Йосифові досить було сказати одне слово, і він залишився б на весь час у Римі як зять багатого чоловіка. Це було привабливо, це означало спокійне, широке життя, пошану та достаток. Але це означало також самозаспокоєння і застій. Чи не була така мета занадто мала?

Він із подвійним запалом накинувся на книги. З безкрайою сумлінністю готував свою «Історію Макавеїв». Не соромився, як школяр, вивчати латинську та грецьку граматики. Випробовував свою вправність на найважчих деталях. Таким трудним робом працював він над непомітною роботою цілу весну, доки відчув себе нарешті готовим узятися до самого твору.

Тут сталася подія, що потрясла його глибоко.

Цієї якраз весни, дуже несподівано і дуже молодою померла цезарева дружина Поппея. Вона бажала померти рано, незбляклою, вона часто говорила про смерть, і от бажання її здійснилося. Ще й після смерті довела вона свою прихильність до Сходу, бо в своєму тестаменті розпорядилася, щоб її тіло не спалювали, а бальзамували за східним звичаєм.

Цезар зробив із свого суму й свого кохання нечуване свято. Велетенський похід із тілом Поппеї рухався через місто, оркестри музики, плакальниці, декламаційні хори. Безконечна була процесія предків, що прийняли тепер, як останню, дружину цезаря у свій похід. Для цієї мети воскові маски предків вийняті були зі своїх святих шаф. Їх носили актори, одягнені в пишні службові вбрання цих консулів, президентів, міністрів, попереду кожного мерця йшли його ліктори з пучками різок і сокирами. Потім ще раз проходив увесь цей похід, гротескно зображуваний знову танцівниками й акторами, які пародували тих, що йшли попереду. І мертва цезарева дружина теж була між ними. Деметрій Лібан не міг не вчинити цієї останньої страшної послуги своїй протекторці, й юдеї ревіли від сміху та смутку, коли проходило повз них зображення їхньої прихильниці, яке танцювало, стрибало й болісно усміхалося. Потім рухалася обслуга померлої, велетенський похід її чиновників, невільників, вільновідпущених, потім офіцери гвардії, нарешті сама померла, яку несли чотири сенатори; вона сиділа в кріслі, як любила сидіти, одягнена в строго пошите, але страшенно прозоре убрання, як вона любила одягатися, майстерно набальзамована юдейськими лікарями, оповита прекрасними пахощами. За нею цезар, з накритою головою, в простому чорному одязі, без ознак своєї влади. А за ним сенат і народ Риму.

Перед трибуною на форумі похід спинився. Предки спустилися зі своїх колісниць і посідали на стільці зі слонової кості, і цезар став виголошувати похоронну промову. Йосиф бачив Поппею, вона сиділа на своєму стільці, як тоді сиділа перед ним, з янтарно-жовтим волоссям і трохи глузливим виразом на обличчі, потім цезар скінчив промову, і Рим востаннє вітав свою імператрицю. Десятки тисяч стояли, простягши випрямлені долоні, і предки теж підвелися зі своїх стільців і простягай вперед випрямлені руки, і так на хвилину застигли всі стоячи, сама тільки мертва сиділа.

Увесь цей час Йосиф уникав свого колеги Юста. Тепер він знайшов його. Обидва молоді чоловіки бродили між колонадами Марсового поля. Юст був такої думки, що тепер, після смерті Поппеї, панове Талас і його товариші не відкладатимуть надалі опублікування едикту. Йосиф підняв плечі. Мовчки йшли вони між елегантною публікою, яка гуляла серед колонад. Потім, якраз перед гарною крамницею Кая бар-Цаароне, Юст спинився й сказав:

— І коли у юдеїв Цезарії відберуть їхні права, жодна людина не знайде в цьому нічого. Отже, юдеї в цій справі мають бути неправі. Коли надходять від них прохання хоч трохи справедливі, тоді Рим зважає на них і дає допомогу. Хіба не поставилися милостиво до їхніх трьох невинних? Рим поводиться з Юдеєю м’яко, м’якіше, ніж із іншими провінціями.

Йосиф зблід. Що, як правду каже цей чоловік? Що, як його успіх — звільнення тих трьох — був шкідливий для загальної політики юдеїв, і Рим таким способом, виявивши милосердя в другорядній справі, тільки брехливо посахарив жорстокість рішення в справі головній? Безвиразним поглядом оглядав він меблі, виставлені на продаж перед крамницею Кая бар-Цаароне.

Він не відповів нічого, скоро попрощався. Те, що сказав Юст, зробило його хворим. Це не могло бути правдою. В нього бували дні суєтного честолюбства, в кого їх не було? Але у випадку трьох невинних він діяв чесно, від щирого серця, він не погіршував справу свого народу заради особистого маленького успіху.