Юдейська війна

Цар Агріппа добре говорив до своїх юдеїв, як до нерозумних дітей. Коли поміркувати, податки, яких вимагає Рим, не надмірно високі.

— Ви подумайте тільки, саме місто Александрія дало за місяць більше податків, ніж уся Юдея за рік. І хіба Рим нічого не робить за ці податки? Хіба не створено прекрасні дороги, новітні водогони, добру адміністрацію, що швидко працює і гаразд вишколена? — з широким, переконливим жестом заклинав він збори. — Якраз ще корабель стоїть у гавані. Будьте розважні. Не вирушайте в жахливу негоду і на певний загин.

Царева промова справила враження. Багато кричало, що вони не проти Риму, вони тільки проти губернатора, проти Гессія Флора. Але тут спритно втрутилися «Месники Ізраїлю». Молодий, елегантний доктор Єлеазар передусім вимагав впливовими словами, щоб цар перший підписав ультиматум Римові про відкликання Гессія Флора. Агріппа відступив, намагався відкрутитися, ухилитися. Єлеазар натискував, щоб він дав ясну відповідь, цар відмовлявся. Дедалі дужче чулися крики:

— Підпис! Ультиматум! Геть Гессія Флора!

Настрій змінився. Кричали, що цар заодно з губернатором, усі вони хочуть тільки визискувати народ. Вже деякі рішучого вигляду хлопці протискалися до царя. Ледве встиг він під охороною своїх панів повернутися цілим у палац. Другого дня він залишив місто, дуже розгніваний, вирушив у свою безпечну трансйорданську провінцію.

Після цієї поразки феодальних панів та уряду радикали всіма засобами домагалися довести до крайнощів. Від часу заснування монархії, протягом ста років, цезар і сенат Риму щотижня надсилали жертву для Ягве і його храму. Тепер доктор Єлеазар як голова храмової управи дав розпорядження священикам, що провадили службу, більше не приймати цю жертву. Марно заклинали його первосвященик і його колегія не провокувати таким нечуваним способом протекторську владу. Доктор Єлеазар із глузуванням відіслав жертву назад.

Це був знак для юдейських дрібних патриціїв, селян і плебеїв підійматися проти римлян і своїх власних феодалів. Римський гарнізон був малосилий. «Месники Ізраїлю» скоро захопили в місті всі важливі зі стратегічного погляду пункти. Вони зруйнували фінансову управу, під радісні вигуки попалили податкові списки та закладні. Руйнували й нищили будинки багатьох нелюбих аристократів. Оточили римське військо в палаці Макавеїв. Римляни тримали цей останній, дуже укріплений опорний пункт із великою мужністю. Але їхнє становище було безнадійне, і коли юдеї гарантували їм, якщо вони здадуть зброю, вільний вихід, вони з радістю прийняли цю пропозицію. Обидві сторони скріпили угоду присягою. Але тільки обложені поклали зброю, як «Месники Ізраїлю» кинулися на беззбройних і стали їх убивати. Римляни не чинили ніякого опору, вони не просили дарувати їм життя, вони кричали: «Присяга! Договір!» Вони кричали це хором, дедалі менше кричало їх, дедалі слабший ставав хор, нарешті кричав тільки один-єдиний: «Присяга! Договір!», а потім замовк і він. Це сталося 7 вересня, 20 елуля юдейського числення, в суботу.

Ледве розвіявся хміль від цього діла, як усе місто огорнуло гнітюче почуття. Наче щоб підтвердити його, надійшли дуже скоро лихі вісті: в численних містах зі змішаним населенням греки нападають на юдеїв. В самій Цезарії в чорну суботу було вбито 20 000 юдеїв, решту губернатор загнав у доки та оголосив їх невільниками. У відповідь юдеї розорили грецькі райони в тих містах, де вони мали більшість. Вже століття ненавиділи та зневажали одні одних греки й юдеї, що жили в одних містах, на узбережжі, в Самарії, на краю Галилеї. Юдеї горді були своїм невидимим богом Ягве, вони були переконані, що тільки для них прийде месія, вони пишалися своєю обраністю. Греки глузували з їхніх нав’язливих ідей, з їхнього марновірства, зі смішних, варварських звичаїв юдеїв, і кожен робив своєму сусіді найгірше. Раз по раз виникали між ними криваві сутички. Тепер в Юдеї бушували руйнація, вбивство й пожежа, і країна наповнилася непохованими трупами.

Коли зайшло так далеко, начальник Гессія Флора, Цестій Галл, генерал-губернатор Сирії, вирішив нарешті виступити в Юдею. Він був старий, скептичний пан, переконаний, що коли нічого не робиш, каєшся рідше і не так гірко, ніж коли робиш. Усе ж коли справи дійшли до такого прикрого стану, не можна було показувати неправдиву слабість: Єрусалим треба енергійно приборкати.

Цестій Галл мобілізував увесь 12-й леґіон, на додачу вісім інших полків сирійської піхоти. Він вимагав також від васальних держав чималі контингенти. Сам юдейський цар Агріппа, намагаючись довести Римові свою союзну вірність, послав 2000 осіб кавалерії, а до того три полки стрільців, і особисто став на їхньому чолі. Докладно, до найменших подробиць, розробив Цестій Галл програму карної експедиції. Не забув підготувати й пости вогняного телеграфу для повідомлення про перемогу, коли він як суддя та месник вступить в Єрусалим. Рим повинен дізнатися про це того самого дня.