Юдейська війна

Йосиф опинився в схвильованій групі, що запально сперечалася. Тут були солдати, городяни, священики. Мова йшла про золотого орла з портретом цезаря, значок дванадцятого леґіону, здобутий у бою. Партизанські офіцери хотіли, щоб цього орла прибили на зовнішній стіні храму, поряд із трофеями Юди Макавея й Ірода, на видному місці, як ознаку для міста та країни. Але «Істинно віруючі по закону» не хотіли цього терпіти; фігури звірів, хоч би з будь-якого приводу, заборонені законом. Пропонували компромісний шлях: віднести орла в храмову скарбницю, в розпорядження доктора Єлеазара, глави храмової управи, що сам же належить до «месників». Ні, офіцери не приставали на це. Люди, що несли орла, стояли вагаючись, їм теж любіше було б, щоб орел не зник у храмовій скарбниці. Вони опустили товстий держак із орлом. Грізний значок армії зблизька був незграбний на вигляд, і портрет цезаря теж був грубий і некрасивий, аж ніяк не наганяв страху. Запально сперечалися чоловіки. Тут Йосифові спала на розум ідея, його юний голос звучав крізь цей хаос настійливо, привертав увагу. Орла не треба ні прибивати на мурі, ні відносити в скарбницю. Розтрощити треба його, порубати на шматки. Він має зникнути. Ця пропозиція припала до серця всім. Проте виконати її було не так легко. Орел був масивний, це тривало добру годину, доки його цілком розтрощили, і кожен міг піти геть із своїм шматком. Йосиф, герой справи трьох невинних із Цезарії, завоював собі нові симпатії.

Йосиф був втомлений, але він не міг тепер іти додому, його тягло далі через район храму. Хто це, що йде там, і купки охоче розступаються перед ним? Молодий офіцер, невисокий, над короткою, плеканою бородою міцний, прямий ніс і вузькі карі очі. Це Симон бар-Гіора, ватажок партизанів із Галилеї, переможець. Перед ним ведуть бездоганну, сніжно-білу тварину, вочевидь, подячну жертву. Але, Йосиф бачить це з неприємним здивуванням, Симон бар-Гіора озброєний. Чи він хоче в залізі йти до вівтаря, якого ніколи не торкалося залізо, ні під час будівництва, ні будь-коли пізніше? Цього він не повинен робити. Йосиф заступає йому дорогу.

— Моє ім’я Йосиф бен-Маттіас, — каже він.

Молодий офіцер знає, хто він, вітає його з пошаною, сердечно.

— Ви йдете приносити жертву? — питає Йосиф.

Молодий офіцер стверджує. Він усміхається, серйозний, глибоке задоволення і тверда певність почуваються в ньому.

— Зі зброєю?

Симон червоніє.

— Ваша правда, — каже він.

Він велить людям зачекати з твариною, доки він зніме зброю. Але потім він ще раз обертається до Йосифа. Сердечно, прямодушно, так що всі чують, він каже:

— Ви, докторе Йосифе, були перший. Коли визволили трьох невинних із римської в’язниці, я відчув, що неможливе є можливим. Бог із нами, докторе Йосиф.

Він вітає його, приклавши руку до лоба; з його очей випромінюються побожність, сміливість, щастя.

Йосиф ішов вулицями Нового міста, що помалу підіймалося вгору, через базари дрібних торговців, через базар ковалів, через Гончарську вулицю. Знову він із приємністю відзначав, що Нове місто розвинулося в квартал, сповнений торгівлею, промисловістю, життям. Йому належала тут земля, яку фабрикант скляних виробів Нахум бен-Нахум охоче купив би. Він вирішив був продати йому цю землю. Тепер, після великої перемоги, він уже не хотів цього. Склодув Нахум чекав його рішення. Йосиф ішов тепер, аби йому відмовити. Він тут, у Новому місті, сам збудує дім.

Фабрикант скляних виробів Нахум бен-Нахум сидів із схрещеними ногами на подушці перед своєю майстернею. В головах у нього, над входом, звисало велике виноградне гроно із барвистого скла, емблема Ізраїлю. Він устав, щоб привітати Йосифа, запросив його сідати. Йосиф опустився на подушки з деяким трудом, бо він одвик від цього способу сидіти.

Нахум бен-Нахум був ставний, огрядний пан років п’ятдесяти. Він мав гарні, живі очі, якими славилися єрусалимці, його свіжого кольору лице було обрамоване густою, чотирикутною, чорною бородою, тільки побризканою кількома сивими волосинками. Він цікавий був знати Йосифове рішення, але не виявляв ознак цієї цікавості, а почав розважну розмову про політику. Це, можливо, добре, що й молоді люди стають до керма. Після того, як «месники» здобули цю перемогу, урядові панове з Кам’яної палати мусять єднатися з ними. Він говорив жваво, але водночас з гідністю й впевненістю.

Йосиф уважно слухав його. Дізнатися про те, як Нахум бен-Нахум ставиться до великої перемоги при Бет Гороні було цікаво. Те, що він говорив, було, мабуть, думкою більшості єрусалимських патриціїв. Ще вісім днів тому всі вони були проти «Месників Ізраїлю»; тепер вони це забули, тепер вони переконані, що макавеїстів давно повинні були поставити до влади.