Юдейська війна

Він підвівся, випнувши спідню губу. Це — заздрість богів. Вони не благословляють його похід Александра. «Хто вказує, куди текти океану, і повертає сонце по своїй волі». Увесь кінцевий вірш має сенс тільки як пролог до походу Александра. Тепер він ніякого сенсу не має.

Із Гессієм Флором, губернатором Юдеї, покінчено. Флор загинув. Цестія Галла він, зрозуміло, з ганьбою усуне. Для цієї зухвалої Юдеї такий м’якодух аж ніяк не годиться.

Цезар обмірковував і зважував. Кого пошле він в Юдею? Єрусалим — найсильніша фортеця всього Сходу, а народ там — він це знає від Поппеї — фанатичний, безмежно упертий. Війну треба провадити з гострою рішучістю. Вона не повинна довго тривати. Не пізніше, ніж через рік він має, хоч би там що, рушити в похід Александра. Для Юдеї потрібен чоловік твердий і розумний. І без фантазії. Цей чоловік має бути такий, щоб доручену йому силу спрямував тільки проти Єрусалима, а не проти цезаря врешті.

Де він знайде такого чоловіка? Йому називали імена. Дуже небагато цих імен. Якщо зважити гаразд, то стане ще менше. Кінець-кінцем лишається один-однісінький: Муціан.

Цезар недовірливо прижмурив очі. І сенаторові Муціану безоглядно доручати такі справи не можна. Цезар добре пригадує. Маленький на зріст пан, виснажений надміром утіх; обличчя з гострими рисами, дуже випещене. Злегка шкутильгаючи, він носить палицю; але зазвичай тримає її у закладеній за спину руці, і це не раз дратувало цезаря. Не міг цезар терпіти і того, що обличчя Муціана раз по раз тіпається. Звісно, у Муціана ясний, гострий розум, він швидко впорається з бунтівничою провінцією. Але він нестримно честолюбна людина, він вже зазнав одного разу падіння і знову вибрався вгору, і тепер, на порозі старості, діставши владу, легко може зважитися на небезпечні експерименти.

Цезар із неприємним відчуттям зітхнув і знову взявся до манускрипту урочистої п’єси. Незадоволено став викреслювати. «Хто повертає сонце». Найкращий рядок доводиться викидати. Тепер він не може допустити, щоб виконувати закінчення доручили акторові, він мусить сам грати бога. Ні, він не може дати цьому Муціанові занадто багато влади, а нікого іншого не можна знайти. Це було пізно вночі. Він не міг зосередитися, щоб заповнити ті провали у заключному вірші, які утворилися через викреслювання. Він відсунув манускрипт набік. В нічному убранні прийшов у кімнату своєї подруги Кальвії. Сердитий, із краплями поту на одутлому обличчі, зітхаючи, присів він на її ліжку. Зважував знову всі за і проти. Те й те говорить за Муціана. «То пошли його, — сказала Кальвія. Те й те говорить проти нього. — То не посилай його. Можливо, знайдеться ще хтось інший». Цезар не хотів довше клопотатися тим. Він уже досить обмірковував усі аргументи. Тепер залишається надіятися на осяяння, на щастя, його щастя. Він тепер має клопотатися тільки врочистою виставою. Завтра, після вистави, він зважиться на певне рішення.

В Римі напружено ждали цього рішення.

Воно вистигло раніше, ніж скінчилася урочиста вистава. Коли Цезар, у важкій масці та високих черевиках бога, сидів у туалетній, ждучи свого виходу, його осяяло. Так, він призначить Муціана, але призначить не самого, а пошле ще одного чоловіка, щоб контролював його. Він уже знає й кого. Серед тих, хто оточують його, крутиться увесь час один старий генерал, який завжди тільки нюхав високі посади і, щойно вибившись угору, знову падав униз. Через його постійні злигодні від нього злегка повіває запахом чогось комічного. Він зветься Веспасіан. Він скидається більше на провінціального ділка, ніж на генерала; але під час англійського походу він показав себе видатним воїном. Зазвичай, цей чоловічина викликав гнів цезаря.

Раз по раз він тільки насилу міг приховати, як важко йому слухати декламацію цезаря, а недавно, три дні тому, просто заснув. Так, був той час, коли цезар проказував чудесний вірш Данаї про листя, яке хитає вітром, він недвозначно хропів. Цезар тоді спершу думав був покарати його, але він, власне, має співчуття до нікчеми, якому боги відмовили в органі, що сприймає високе. І він досі не вжив проти нього ніяких заходів. Тільки чоловічину більше не допускають до нього. Сьогодні й учора цезар бачив, проходячи, як стояв цей чоловік на його шляху — далекий, пригноблений, догідливий. Так, це підходящий чоловік. Цьому навряд чи спадуть у голову дерзновенні думки. Його пошле він до Юдеї. По-перше, він довгий час не матиме перед очима пику цього чолов’яги, а по-друге — цей хитрий кремезний чоловік якраз придатний для того, щоб пильно наглядати за елегантним Муціаном. Він поділить повноту влади: призначить Муціана генерал-губернатором Сирії, а Веспасіана — головним командувачем у Юдеї. Перший не матиме ніяких військових прав, а другий — ніяких політичних, і вони обидва будуть шпигувати один за одним.