Юдейська війна

Цезар, дарма що був у важкій, жаркій масці бога, сміявся. Справді, це надзвичайно вдало виходить. Його таки осяяло. Він ступив на сцену, говорив звучним віршем слова бога. Роль ця стала коротка, але, здається йому, ніколи він не промовляв так досконало, як сьогодні. Він заслужив цілком свій успіх.

Генерал Т. Фл. Веспасіан повернувся після урочистої вистави до будиночка в передмісті, який він найняв у купця Лахеса на час свого перебування в Коринфі. Він скинув плащ і парадне убрання, лайнувся, що слуга не так обережно складав одяг, який сам він пильно беріг, одягнув чистий, трохи приношений домашній костюм, а під нього товсту білизну; бо був досить холодний передвесняний день, а він же мав все-таки п’ятдесят вісім років і раз по раз відчував свій ревматизм.

У поганому настрої, від якого зморшки на широкому лобі поглибшали, й усе його обличчя стало похмурим, він ходив важкими кроками туди й сюди, голосно та сердито дихаючи, хоч довгий рот був міцно стулений. Святкова вистава пройшла для нього дуже не по-святковому. Всюди, куди він заходив, запановувала крижана мовчанка, на його привітання ледве відповідали, а камергер Гортин, цей прилизаний нехлюй, на запитання, чи може він сподіватися найближчими днями особисто висловити свою пошану його величності, зухвало відповів своєю провінційною грецькою мовою: «Жеріть свій власний кал».

Коли поміркувати як слід, йому справді нічого іншого й не залишається. Мала ж ото статися та дурна історія три дні тому! Тепер уся дорога подорож по Греції зійшла нанівець. При тому вся ця історія під час цезаревого декламування була тільки наполовину так погана, як її виставили. Заснути він справді заснув, але щоб хропів, то ні, це наклеп цього свинячого сина, камергера. Він тільки від природи має таке гучне дихання.

Старий генерал бив себе по боках руками, щоб зігрітися. До цезаря його безумовно ніколи більше не допустять, це він міг побачити сьогодні в театрі і без окулярів. Він мусить радіти, що йому ще не причепили справи про образу величності цим гаданим хропінням. Найкраще буде тихенько повернутися в свій італійський маєток.

Саме по собі це зовсім не так неприємно, що він має закінчити свої дні на спокої. Сам він ніколи не став би трусити свої старі кістки і не поїхав би за цезарем до Греції, щоб спробувати востаннє щастя. Це сталося тільки тому, що дама Ценіс, його подруга, не давала йому спокою. Ніколи не давали вони йому жити мирним мужицьким життям. Знову й знову напосідали вони на нього, доки таки він викараскувався вгору, а потім щасливо знову падав униз.

Почалося це ще за його молодості, і причиною цьому було кляте селянське марновірство його матері. При його народженні старий, священний дуб Марса випустив від кореня новий, неймовірно розкішний паросток, і дебела дама взяла це за певну ознаку щастя: доля судила її синові досягти більшого, ніж досягли відкупник податків, провінціальний банкір і лінійний офіцер, від яких він походить. Сам він із дитинства мав радість від сільського господарства, він найлюбіше залишився б усе життя в маєтку своїх батьків і, маючи практичний мужицький розум та ясно виражений фінансовий хист, перетворював би в капітал продукти цього господарства. Але його рішуча мати не вгамовувалася, доки й йому прищепила непохитну віру в його велике майбутнє та спонукала його проти його волі до політично-військової кар’єри.

Старий генерал, думаючи про всі невдачі, яких зазнавав через цю кар’єру, сильно сопів і міцніше стискав довгі губи. Три рази, один за одним, він провалювався. Нарешті, на превелику силу, став він префектом столиці. Два місяці все йшло знаменито. Його поліція виконувала свої обов’язки, охорона спортивних установ і театрів провадилася прекрасно, доставка продуктів та базарна торгівля добре регулювалися, вулиці Риму були в зразковому порядку. Але несподівано підвів його якраз порядок на вулицях. Цезареві Клавдію, і саме тоді, коли він хотів показати свою столицю іноземним посланцям, заманулося повернути в немощений провулок, і весь урочистий похід загрузнув у грязюці. Не довго думаючи, імператор Клавдій звелів вимазати калом і кінськими кізяками парадне убрання префекта Веспасіана, що був у його почті.

Коли генерал Веспасіан думав про цю справу, його хитре мужицьке обличчя кривилося й усміхалося. Справа тоді ще сприятливо обернулася. Він повинен був, особливо через наповнені калом рукави, справляти жалюгідно кумедне враження, і, либонь, цей нещасний комічний вигляд запав у пам’ять цезаря, як щось утішне. Принаймні він, Веспасіан, не помічав після того ніякої немилості від Клавдія, навіть навпаки. Він ніколи не мав надміру гідності, а відтоді, подаючи свої пропозиції у найвищій установі держави, в сенаті, він свідомо робив це з таким клоунським низькопоклонством, що сама ошелешена висока колегія не знала, чи сміятися повинна вона, чи плакати. Та у всякому разі пропозиції його приймалися.