Юдейська війна

Метушливо умовляв він римлянина, змальовував жестами мізерність свого університету: ах, він мав бути такий маленький, його університет у Ябне, і він стуляв і розтуляв свою крихітну руку.

Веспасіан відповів:

— Гаразд, я передам вашу пропозицію до Риму.

— Не передавайте, — просив Йоханан. — Я хочу тільки з вами мати діло, консуле Веспасіан. — Уперто він повторював: — Ви адир.

Веспасіан підвівся; широко, по-мужицькому стояв він перед сидячим великим доктором.

— Щиро кажучи, — промовив він, — я не розумію цього цілком, чому саме я так припав вам до душі. Ви старий, мудрий і, як здається, відносно чесний чоловік. Не можете мені це пояснити? Хіба це не важко терпіти, коли в країні, яку ваш бог Ягве призначив вам, якраз я маю бути адиром? Я чув, що з усіх народів якраз ви найсильніше боїтеся стикатися з іншими.

Йоханан заплющив очі.

— Коли божі ангели, — співучо заговорив він, — після загину єгиптян у Чермному морі хотіли завести радісної пісні, Ягве сказав: «Мої створіння потонули, а ви хочете співати радісну пісню?»

Маршал підступив зовсім близько до маленького вченого, торкнув його легенько, докірливо за плече, спитав хитро:

— Але, наскільки правда, ви ж не визнаєте нас за справжніх, повноцінних людей?

Йоханан, все ще зі заплющеними очима, відповів тихо, наче здалека:

— Ми на свято кущів приносимо в жертву сімнадцять биків для розгрішення неюдеїв перед Богом.

Веспасіан сказав незвичайно чемно:

— Якщо ви не дуже втомилися, мій докторе й пане Йоханан, тоді прошу ще про одне повчання.

— Я охоче відповім вам, консуле Веспасіан, — сказав великий доктор.

Веспасіан сперся руками на стіл. Через стіл він спитав, напружено чекаючи відповіді:

— Чи неюдей має безсмертну душу?

Йоханан відповів:

— Є 613 заповідей, які юдеї повинні виконувати. Неюдеї повинні виконувати тільки сім заповідей. Додержують вони їх, тоді і в них сходить святий дух.

— Які ці заповіді? — спитав римлянин.

Йоханан підняв угору кошлаті брови, його голубі очі дивилися ясно й дуже молодо в сірі Веспасіанові:

— Це одне «так» і шість «ні», — сказав він. — Чоловік мусить обстоювати справедливість, він не сміє брехати Богові, служити ідолам, не сміє вбивати, красти, бути розпусним і мучити тварин.

Веспасіан трохи поміркував, потім сказав шкодуючи:

— Тоді, на жаль, я не маю ніяких надій, що в мене зійде святий дух.

Великий доктор говорив облесно:

— Ви вважаєте це за дуже загрозливе для Риму, коли я у своєму маленькому університеті в Ябне вчитиму таких речей?

Важно, трохи навіть пихато, Веспасіан відповів:

— Загрозливе чи ні, великий чи малий, яку причину взагалі повинен я мати, щоб піти вам назустріч?

Старий зробив лукаве обличчя, підняв крихітну руку, провів нею в повітрі, став пояснювати співучим тоном східної проповіді:

— Доки ви не адир, ви не маєте ніякої підстави завойовувати Єрусалим; бо ви, можливо, потребуєте свого війська, щоб стати адиром. А коли ви будете ним найменовані, може, ви не матимете часу завойовувати Єрусалим. Але, можливо, для вас матиме певний інтерес, коли не завоювати Єрусалим, то принаймні взяти з собою в Рим юридичну підставу на нього. Можливо, ця юридична підстава варта тої невеликої поступки, яку я прошу.

Він замовк, він здавався виснаженим. Веспасіан із великою увагою вислухав його пояснення.

— Якби інші ваші пани були такі хитрі, як ви, — усміхаючись закінчив він розмову, — то, певно, я ніколи не був би спроможний, щоб ви визнали мене за адира.

Були гріхи, до яких великий доктор при всій милосердності не знав поблажливості, і в Йосифа упало серце, коли він був закликаний до нього. Але Йоханан не тримав семи кроків відстані. Йосиф схилився перед ним, держачи руку на лобі, і старий благословив свого улюбленого учня.

Йосиф сказав:

— Я вживав слово пророка двозначно, я винен у лихій мові. З того постало багато нещастя.

Старий сказав:

— Єрусалим і храм готові були впасти ще перед вашим учинком. Ворота храму розчахнуться, коли хтось тільки дмухне. Ви самі перебільшуєте свою вину. Я хочу з вами говорити, докторе Йосиф, мій учню, — продовжував він. — В Єрусалимі гадають, що ви маєте хитке серце, і вас прокляли. Але я вірю у вас і хочу до вас говорити.

Ці слова збадьорили Йосифа, як роса збадьорює поле у відповідний час року, і його серце широко розкрилося.

— Держава втрачена, — повторив Йоханан. — Але не держава нас об’єднує. Держави засновувалися й інші, вони розпадалися, наставали нові держави, і вони розпадуться. Держава — не найважливіше.

— А що найважливіше, мій отче?

— Не народ і не держава створюють єдність. Зміст нашої єдності не в державі, зміст нашої єдності в законі. Доки тривають вчення та закон, ми маємо об’єднання, міцніше, ніж державне. А закон триває, доки є хоч один голос, щоб його проголошувати. Доки лунає голос Якова, армія Ісава безсила.

Йосиф спитав боязко:

— Я маю голос, мій отче?

— Інші гадають, що ви своє юдейство втратили, Йосифе бен-Маттіас. Але коли сіль і розпуститься у воді, вона все ж є в ній, і коли вода випарується, сіль залишається.