Юдейська війна

Принцеса Береніка, донька першого царя Агріппи і сестра другого, облишила свої роздумування в пустелі, повернулася знову до Юдеї. Віддаючись пристрасно кожному почуттю, вона, коли римляни порозоряли міста Галилеї, страждала прямо тілесно й утекла у південну пустелю. Її била пропасниця, з огидою відмовлялася вона від страв і напоїв, бичувала себе, занедбала своє волосся, одягалася у жорстку власяницю, підставляла своє тіло під денну спеку і нічний холод. Так жила вона тижні, місяці, самотня, в безвихідній пригнобленості, нікого не бачачи, крім поселян, ессейських братів і сестер.

Але коли чутки про бурхливі події, які відбувалися в Римі, про смерть Нерона й заколоти, що не припинялися з призначенням Гальби, дійшли незрозумілим чином і до пустелі, принцеса, з такою ж пристрастю, з якою поринула була в бездонне море покути, кинулася тепер у політику. Здавна її схильності змінювалися враз; то вона заглиблювалася в Святе Письмо, настійливо й палко шукаючи Бога, то спрямовувала всю силу свого сміливого та повороткого духу на нелади в управлінні держави та провінцій.

Вже в дорозі почала вона працювати, інтригувала, посилала та діставала незліченні листи, депеші. Задовго до того, як знову потрапила до Юдеї, їй ясні були нитки, що простягнися від Сходу до Заходу, ясний був розподіл влади та сили в державі, вона намітила плани, стала на певні позиції. Багато факторів стикалося, перепліталося: рейнська армія, дунайська армія, військо на Сході; сенат, багаті пани в Римі й провінціях; вдача та сила губернаторів Англії, Галлії, Іспанії, Африки, вищих урядовців у Греції, на Чорному морі; особа скупого, бучливого, старезного цезаря; численні кандидати в спадкоємці, яких називали і тихо, і голосно. Що більше заплутаності, хаосу в світі, то краще. Можливо, пощастить пересунути центр ваги світового правління знову на Схід, так що світ буде порядкований не з Риму, а з Єрусалиму.

Принцеса зважувала, обраховувала, шукала точку, за яку могла вхопитися. На Сході, її Сході, три чоловіки мали владу: господар Єгипту, Тиберій Александр; господар Сирії, Муціан; фельдмаршал в Юдеї, Веспасіан. І от тепер вона прибула в його головну квартиру, щоб побачити цього фельдмаршала. Вона мала велике упередження проти нього. Його називали експедитором, кінськокізячником, він має бути підступний, хитрий мужик, грубий і незграбний, з її країною Юдеєю він поводився брутальним та кривавим способом. Вона гидливо кривила довгі, міцні губи, коли думала про нього. На жаль, про нього часто доводилося думати, він дуже висунувся, мав щастя. Увесь Схід сповнений був чутками про Божі ознаки й пророцтва, що вказували на нього.

Веспасіан неввічливо довго вагався, доки врешті відвідав принцесу. Він теж мав велике упередження. Він чув про цю химерну східну даму, про її модерні примхи, її надмірну палкість у коханні, про аж ніяк не сестринські відносини зі своїм братом. Снобістична, кучерявиста поведінка цієї східної дами була йому гидка. Але було б безглуздям без потреби робити з неї свого ворога. Вона мала численні зв’язки в Римі, її вважали за дуже вродливу, вона була неймовірно багата. Навіть її дика пристрасть до будівництва — вона й її брат всіяли палацами увесь Схід — не проковтнула помітно її багатства.

Береніка для прийому Веспасіана одяглася строго та церемонно. Її велика, благородна голова, ще запалена сонцем, по-царському виступала зі збористого вбрання, коротке непокірне волосся було без ніяких прикрас, парчеві рукави спадали над гарними, довгими, ще засмаленими пустелею руками. Вже після кількох вступних слів вона прямо приступила до цілі:

— Дякую вам, консуле Веспасіан, що ви так довго щадили місто Єрусалим.

Голос її був глибокий, повний, тьмяний, проте почувалося в ньому якесь легеньке, нервове тремтіння, звучав він також трохи надтріснуто, з тихою, хвилюючою хрипливістю.

Веспасіан холодно оглянув жінку своїми твердими, світлими очима, потім сказав, сопучи, стримано:

— Щиро кажучи, я щадив не Єрусалим, а своїх солдатів. Коли ваші земляки робитимуть так і далі, тоді, сподіваюся, зможу взяти місто без великих жертв.

Береніка відповіла чемно:

— Говоріть, прошу, далі, консуле Веспасіан. Ваш сабінський діалект так приємно слухати.

Вона сама говорила легкою латинською мовою, без ніякого акценту.

— Так, — сказав Веспасіан добродушно, — я старий мужик. Це має свої вигоди, але й свої невигоди. Для вас, гадаю я.

Принцеса Береніка підвелася; злегка пружинячи, своєю славетною ходою, вона підійшла зовсім близько до фельдмаршала:

— Чому ви, власне, такий дражливий? Певно, вам розповідали про мене дикі речі. Ви не повинні їм вірити. Я юдейка, внучка Ірода й Хасмонеянки. Це дещо трудне становище, коли ваші леґіони перебувають у країні.

— Я можу зрозуміти, принцесо Береніко, — відповів Веспасіан, — що ви мрієте про заплутані інтриги, доки в Римі дуже старий цезар, що не призначив спадкоємця. Я дуже шкодував би, якби був змушений вважати вас за ворога.

— Мій брат Агріппа зараз у Римі, щоб уклонитися цезареві Гальбі.

— Мій син Тит поїхав до Риму з такою ж метою.