Юдейська війна

— Ти, власне, бачиш щось привабливе у цій юдейській дівчині? Вона ляклива, вона сором’язлива, розмовляти з нею я теж не можу. Дівчатко дуже миленьке, але ж тут, грім і Юпітер, можна знайти вродливіших жінок. Трясця його знає, що вабить у такому маленькому звіряті.

Йосифа теж вабила дівчина Мара. Він знав їх, цих жінок із Галилеї, вони були повільні, лякливі, можливо, й сумні, але коли вже розкривалися, то пристрасні та розкішні.

— Вона каже, — з незвичною відвертістю пояснював він римлянинові, — що їй випала гірка доля. І вона правду каже. Ця Мара, донька Лакіша, не має багато причин вимовляти благословення, коли вона тепер дістала своє нове, чотирикутне убрання.

Веспасіан розсердився.

— Сентиментальність, юдейчику? Ви починаєте завдавати мені неприємностей. Ви вважаєте себе за надто важливого. Коли хочеш узяти в свою постіль малу дівчину, ви вимагаєте таких підготувань, як до великого походу. Я от що тобі скажу, мій пророче. Навчи її трохи латини. Поговори з нею завтра перед обідом. Але гляди мені, не посмакуй попереду сам, вважай, щоб твоя пророча сила не зазнала ніякої шкоди.

Другого дня Мару привели до Йосифа. Вона була одягнена у звичайне в країні чотирикутне убрання з одного шматка, темно-коричневе, з червоними смужками. Маршал мав добрий інстинкт. Чистота її овального лиця, низький сяючий лоб, довгі очі, розкішний рот через простий одяг стали набагато помітніші, ніж при пишно оздобленій наготі.

Йосиф обережно розпитував її. Її батько, вся її сім’я загинули. Це сталося, гадала дівчина Мара, через те, що він жив усе життя в гріхах і навіть вона, так вона гадає, покарана за його гріхи. Лакіш бен-Симон працював служником у театрі в Цезарії. Він, раніше, ніж стати на цю посаду, запитував багатьох священиків і докторів, і йому, правда, вагаючись, дозволили заробляти таким способам свій хліб. Але інші були проти того, щоб визнати його діяльність за побожну. Мара вірила цим побожним, вона чула промови макавеїстів, робота її батька була гріхом, тому від неї відцурався Бог. І от вона стояла гола перед необрізаними, римляни видивлялися на її наготу. Чому Ягве не послав їй раніше смерть? Вона тихо скаржилася своїм тьмяним голосом, смиренно виходили слова з її розкішного рота, юна, мила, достигла сиділа вона перед Йосифом. «Її виноградник квітне», — думав він. Він відчув раптом велике бажання, коліна в нього ослабли, це було як тоді, коли він лежав у печері в Йотапаті.

Він дивився на дівчину, вона не відвертала своїх довгих, пронизливих очей перед його поглядом, її рот напів розкрився, її гарне, свіже дихання доходило до нього, він жадав її дуже. Вона продовжувала:

— Що мені робити, мій докторе й пане? Це велика втіха, велика милість, що Бог дав мені змогу чути ваш голос.

І вона усміхнулася.

Ця усмішка зробила те, що в Йосифові піднялася дика, безмежна лють проти римлянина. Він рвав свої кайдани, вгамовувався, знову рвав, вгамовувався. Він сам мусив допомагати ненаситному римлянинові, дикому звірові, узяти в свою постіль цю дівчину.

Мара раптом підвелася. Все ще усміхаючись, стала вона, легконога, ходити сюди й туди в своїх плетених напарфумованих сандаліях.

— В суботу я завжди носила напарфумовані сандалії. Це заслуга, яку зараховує Бог, коли в суботу хтось добре одягнений. Чи це правильно, що я зажадала від римлянина напарфумовані сандалії?

Йосиф сказав:

— Слухай, Маро, донько Лакіша, незайманице, моя дівчино, — і він обережно намагався їй пояснити, що вони обоє, він і вона, заради однакової мети послані Богом до цього римлянина. Він говорив їй про дівчину Естер, яку Бог послав до царя Агасфера, щоб врятувати її народ, і про дівчину Ірену перед царем Птолемеєм. — Це твоє завдання, Маро, щоб ти вподобалася римлянинові.

Але Мара боялася. Необрізаний, святотатець, який стане на суд у долині Гіном, старий чоловік… Її брала огида, вона тремтіла вся. Йосиф, із люттю в серці проти себе і проти іншого, говорив до неї обережними, ніжними словами, готуючи цю поживу для римлянина.

Веспасіан другого ранку змальовував грубо й одверто, як було з Марою. Трохи страху й сорому він визнавав за цілком правильне; але вона тремтіла усім тілом, стала майже непритомна, а після довгий час лежала нерухомо та заціпеніло. Він старий чоловік, трохи ревматичний, вона для нього занадто втомна.

— Вона, здається, до країв переповнена забобонними уявленнями: коли я її займу, то її пожеруть демони чи подібне щось. Ти це повинен краще знати, мій юдейчику. Слухай сюди, зроби її мені ручнішою. Ти хочеш? Зрештою, як це буде по-арамейському: «Будь ніжна, не будь дурна, моя голубко», чи як там?

Мара, коли Йосиф знову побачив її, справді була заціпеніла та замкнута. Слова механічно виходили з її рота, вона була, як підрум’янений мрець. Коли Йосиф хотів наблизитися до неї, відсахнулася та закричала, наче прокажена, безпорадно та страшно:

— Нечиста! Нечиста!