Юдейська війна

— Я походжу від Хасмонеїв, — сказав дуже тихо Йосиф, — мій рід іде від царя Давида. Коли я одружусь із цією жінкою, тоді назавжди втрачу свої священицькі права, і діти від такого єднання незаконні, безправні. Я священик першої черги, — повторював він тихо, настійливо.

— Ти купа дреку, — сказав просто й рішуче Веспасіан. — Якщо ти матимеш дитину, я хочу бачити її через десять років. Тоді ми виявимо, чи це твій син чи мій.

— Ви одружитеся з нею? — зацікавлено спитала дама Ценіс.

Йосиф мовчав.

— Так чи ні? — спитав, несподівано різко, Веспасіан.

— Я не кажу ні так, ні ні, — відповів Йосиф. — Бог, який визначив, що полководець повинен стати цезарем, вселив полководцеві це бажання. Я схиляюсь перед Богом.

І він низько схилився.

Йосиф погано спав у наступні ночі, його кайдани муляли йому. Так високо підняла його влучність його пророкування, так низько скинув його нахабний жарт римлянина. Він згадував науку єссея Бануса в пустелі. Плотська жадоба проганяє дух Божий; йому стало само собою зрозумілим, що він мусив утримуватися від жінок, доки його пророкування не здійснилося. Дівчина Мара була приємна його серцю та тілу, за це він мусив тепер платити. Коли він одружиться з цією дівчиною, що через полон і спання з римлянином перетворилася на повію, тоді він буде відкинутий Богом і заслужить привселюдне бичування. Він точно знав приписи закону; тут не було ніяких винятків, пролазок і сприятливих тлумачень. «Виноградна лоза не повинна обвиватися круг терну», — це була основна засада. А автентичні коментарі докторів до речення «Прокляті, хто спить із твариною» кажуть, що священик, який змішується з повією, не кращий за того, хто спить із твариною.

Але Йосиф проковтнув усю отруту. Висока гра вимагає високої ставки. Він пов’язаний із цим римлянином, він візьме на себе ганьбу.

Веспасіан витрачав час і увагу на те, щоб до кінця натішитися жартом. Він звелів докладно розповісти йому про заплутане юдейське шлюбне право, також про церемоніал заручин і весілля, що в Галилеї був інший, ніж в Юдеї. Він дивився, щоб усе відбулося точно за ритуалом.

Ритуал вимагав, щоб замість померлого батька про ціну викупу нареченої провадив з нареченим переговори опікун. Веспасіан оголосив себе опікуном. Це був звичай, що наречений платить двісті цуців, якщо наречена діва, сто цуців — якщо наречена вдова. Веспасіан звелів записати в документі півтораста цуців викупу за Мару, доньку Лакіша, і наполягав, щоб Йосиф особисто видав йому боргову розписку на цю суму. Він покликав докторів і студентів шкіл Тиверії, Магдали, Сепфоріса й інших нотаблів окупованої області як свідків весілля. Багато відмовилися брати участь у гидоті. Полководець наклав на них штрафи, а на їхні громади — контрибуції.

Усе населення було запрошене через герольдів до участі в святі. Для весільного походу мали приставити найкоштовніший весільний паланкін Тиверії, як велить звичай при шлюбі великих панів. Замість батька Веспасіан, коли Мара в оповитому миртами вінчальному паланкіні залишила свій дім, сказав: «Дай же, боже, щоб ти не повернулася сюди». Потім її пронесли через місто, і найзначніші юдеї Галилеї, теж прикрашені миртами, несли її вінчальний паланкін. Дівчата з факелами йшли попереду, за ними студенти, розмахуючи глечиками з благородними пахощами. Вино й єлей лилися дорогою, розкидалися горіхи та підсмажені колоски. Всюди чувся спів: «Люба ти сарно, парфуми, рум’яна, лікувальна трава не потрібні тобі». На всіх вулицях танцювали; шістдесятилітні матрони мусили стрибати під звуки ріжка, як і шестилітні дівчатка, і навіть старі доктори мусили танцювати з миртовими гілками в руках, бо Веспасіан бажав вшанувати своїх молодих за старими звичаями.

Так провели і Йосифа через місто Цезарію, і цей довгий шлях був сповнений не меншою мукою, ніж шлях через римський табір, коли його вперше провадили до Веспасіана. Нарешті стояв він разом із Марою у вінчальному наметі — хуппі. Вінчальний намет був із білого, затканого золотом полотна, зі стелі звисали виноградні грона, фіґи й оливки. Веспасіан і цілий ряд його офіцерів, також юдейські нотаблі Галилеї були за свідків при тому, як Йосиф одружувався з дівчиною Марою. Вони чули, як він виразно та розлючено вимовляв формулу, що була злочинною в його устах: «Цим свідчу, що ти вінчаєшся зі мною по закону Мойсея й Ізраїлю». Земля не провалилася під ним, коли священик вимовляв ці заборонені йому слова. Плоди легко гойдалися під стелею вінчального намету. Навкруги співали: «Обгороджений сад — сестра моя люба, наречена, замкнене джерело, під печаттю криниця». А дівчина Мара, безсоромна та прегарна, не відводила довгих, пронизливих очей від блідого Йосифового обличчя та відповіла на вірш: «Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овочі в ньому».

Веспасіан казав перекладати йому все, усміхався задоволено.

— Одне я хотів би вимолити тобі, мій любий, — проговорив він до Йосифа, — щоб ти занадто швидко не випхався зі саду.