Іван Франко

З Михайлом Старицьким Іван Франко був знайомий віддавна. Вже у львівському збірнику «Молот» 1878 року знаходимо поезії М. Старицького. Письменники листувались. М. Старицький надсилав І. Франку київські видання, власні твори для публікації в Галичині. Зі свого боку, поет і драматург брав участь у популяризації творів Івана Франка на Наддніпрянщині, запрошував його до співробітництва з київськими виданнями. Так, у вересні 1898 року він писав І. Франку: «У нашому літературному товаристві ми будемо рівночасно справляти теж Ваш ювілей. Засилайте до “Киевской старины” Ваші утвори і поезії: тепер можна їх друкувати». Франкові належить виняткова заслуга в об’єктивній оцінці творчого доробку та культурно-громадської діяльності М. Старицького.

Під час першого перебування в Києві Іван Франко познайомився з композитором Миколою Лисенком, музика якого була добре відома йому раніше. Вже перша їхня зустріч мала творчий характер: саме в 1885 році М. Лисенко записав з голосу гостя мелодії західноукраїнських народних пісень, які пізніше опублікував у своєму збірнику. Зустрічалися вони і в 1886 році. Композитор охоче ділився з Іваном Франком планами, знайомив його зі своїми творами. Зокрема, з опери «Тарас Бульба» він проспівав арію матері, що тужить за синами, яких батько везе на Січ. І. Франко зосереджено слухав, а коли арія скінчилася, встав і зі сльозами захоплення міцно обійняв М. Лисенка. Цей епізод І. Франко згодом описав у статті «Музика польська і руська».

Микола Лисенко створив на слова поета шість романсів і два хори, більшість з яких присвячена ювілею громадської та літературної діяльності поета. Контакти М. Лисенка з І. Франком плідно впливали й на літературно-громадське життя. Так, у жовтні 1904 року композитор у листі до Івана Франка закликав братів-галичан узяти участь у святкуванні 35-літнього ювілею І. С. Нечуя-Левицького, результатом чого була поява в «Літературно-науковому віснику» статті «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)», де Іван Франко розповідав про свою першу зустріч з автором «Миколи Джері» й «Кайдашевої сім’ї», дав блискучу характеристику його творчого доробку. До тих, хто своїм приходом у велику літературу зобов’я заний насамперед І. Франку, належить поет Володимир Самійленко, який учився в Київському університеті. Іван Франко брав активну участь у виданні його першої збірки поезій, написав до неї передмову, в якій відзначив: «Ніхто з українських і галицьких поетів не посідає секрету української мови і ясного вислову в такій мірі, як Володимир Самійленко».

Виснажлива робота

У 1885-му та в попередні роки Іван Франко дуже багато працював: він співробітничав із журналами, видавав альманахи («Діло», «Зоря», «Зеркало»; «Ватра», «Перший вінок»), писав оригінальні твори. Працював багато й наполегливо, намагаючись виконувати будь-яку роботу якнайкраще. Але втома давала про себе знати. Геній поета злітав у творчу високість, а людина відчувала себе виснаженою. Михайло Драгоманов неодноразово докоряв І. Франку за (як він вважав) розпорошення таланту, він писав: «Ви себе не шануєте й не бережете!» Така напружена робота мала багато негативних наслідків – надзвичайна розпорошеність таланту, фактичні помилки в текстах, виснаженість, слабке здоров’я, втома. Письменник розумів, що докори Драгоманова справедливі. У листі до Олени Пчілки І. Франко писав: «Не дай, Боже, бути таким зайнятим, як отсе я…»

Шлюб

Під час другої поїздки до Києва (травень 1886 року) Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською[1]. Він оселився в помешканні власника «Мінеральних вод» галицького емігранта Качали, використовуючи час не тільки на женихання, але й, значною мірою, на студіювання наукових матеріалів. Наприкінці травня відбулося й вінчання у церкві колегії Галагана. Розповідають, що навіть перед вінчанням письменник поводився не так, як звичайні закохані молоді люди. У квартирі Є. Трегубова (наречена І. Франка була сестрою його дружини) зібралися дружки й бояри О. Киричинський, І. Крачковський, І. Житецький та В. Ігнатович, одяглася й молода до вінця, а молодий затримавсь у кабінеті хазяїна за переписом якогось цікавого старого вірша, доки йому рішуче не нагадали, що пора відбути урочисту церемонію. Франко одяг сюртук, і всі рушили через шкільний двір до церкви. Ольга Хоружинська з якоюсь містичною переляканістю ставилася до травня як невдалого для одружень місяця: мовляв, за народними віруваннями, всі подружні пари, які в травні (маї) побираються, будуть усе життя «маятися», тобто жити неспокійно, мати багато випробувань у подружньому житті. Й острахи Ольги Хоружинської були небезпідставні. Члени сім’ї Трегубових приховали від І. Франка, що Ольга страждала від нервових розладів і що це успадкована хвороба. Сам же поет перед весіллям перебував довгий час у роздумах, чи правильно він чинить.