Іван Франко

Зі спогадів дочки Ганни Франко-Ключко: «Ольга Франко, з дому Хорунжинська, була донькою Федора і Марії Хорунжинських. Батько її офіцер і поміщик з наддніпрянської України, Харківської губернії Сумського уїзду з села Тимофіївка, що була родинним маєтком. Він помер скоро, залишивши чотири доньки і трьох синів. По смерті батька мати жила разам з “бабушкою”, багатою поміщицею, людиною холодної, суворої вдачі. Вона курила файку на довгім мундштуку, і обов’язком мами було цю файку запалювати. Цю службу вона виконувала із страхом, бо за непослух і збитки бабуня била мундштуком дуже боляче її по маленьких пальчиках. Мама була наймолодшою в родині, старші її сестри були: Олександра, Марія і Антоніна. Але швидко померла її мама, а спадок став жертвою опікунів і родини. Брати покінчили студії: найстарший поїхав на Сибір як залізнодорожний інженер, середній оженився і жив в Катеринославі урядником, а наймолодший, Миколай, поступив на воєнну службу. Під час турецько-російської війни молодого елегантного офіцера посилають на фронт. Ранений в обидві ноги. Необхідна ампутація обох ніг, але він від операції відмовився. До його смертного ложа підійшов цар, який тоді якраз візитував воєнні шпиталі, і, почувши рішення офіцера, запитав, чого бажає за свою геройську службу і смерть. Офіцер сказав: “Я маю чотири сестри, круглі сироти, прошу ними заопікуватися”.

Ця подія вирішила долю 4-ох сестер. Їх прийняли на виховання і науку до Харківського Інституту благородних дівиць, що був призначений виключно для дівчат дворянського походження і вдержуваний на кошт царя. Сестри Ніна, Марія і Саня не кінчають інститут, лишають його і виходять заміж. Антоніна вийшла за Трегубова, професора воєнної Академії, знаного діяча української Київської громади; Марія перебуває в Одесі і там скоро вмирає, Олександра виходить заміж за Ігнатовича, директора державного банку спершу в Петрограді, опісля в Києві. Мама, скінчивши інститут (на рівні з гімназією), поступає на так звані “Вищі женські курси” (дівочий університет) при інституті, а по скінченні залишається як учителька при інституті. В інституті дістала виховання і школу, яку діставали доньки з найліпших родин. Вивчила світові мови: французьку, німецьку, англійську, прекрасно грала на фортепіано, була освічена й начитана. Приїжджаючи на літні вакації до своїх сестер до Києва, зазнайомилась з новими течіями серед українського громадянства. Народовольські ідеї тодішнього громадянства були зовсім чужі для вихованок “Інституту благородних дівиць”, але як велика ентузіастка театру, музики і літератури, захопилась думкою стати дружиною вже тоді визначного українського письменника. Хоча вона й мала серйозного претендента на її руку, все ж таки піддалася намовам сестер і їхніх мужів, які її не любили і бажали якнайскоріше її позбутися. Так прийшло в 1886 p., в Києві, до одруження моїх батьків.

Вінчанням мами, як і всіх сестер, зайнявся дід її мами, генерал Таманов, багач-мільйонер, який жив в Одесі. Мама дістала, як на той час, велике віно – 10 тисяч рублів, вложених в акціях, крім того виправу: родинне срібло на 24 особи, білизну, сукні, хутра, меблі. З тим всім приїхала до Львова, в повній вірі і надії збудувати родинне життя, за чим, як сирота, так дуже тужила».

На жаль, Іван Франко не любив Ольгу Хоружинську так, як Рошкевичівну. В листі до Агатангела Кримського він писав невиправдано жорстоко про власну дружину і холоднокровно визнавав своє індиферентне ставлення до неї: «З теперішньою жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитись з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого…». Однак не всі рідні поділяють таку сувору думку письменника. Онук Роланд Тарасович Франко говорив: «Хіба бувають “простими” історії кохання? Звичайно, ні. Багато творів Івана Яковича – його любовна лірика – були написані до одруження з бабусею. А збірник “Зів’яле листя” вийшов через 10 років після їхнього одруження. Але це інша історія. У його житті, як відомо, були й інші захоплення. Його надихали Целіна Зигмунтовська, Юзефа Дзвонковська… Але з Хорунжинською він створив сім’ю. Коли приїхав у Київ, його познайомили з високоосвіченою дівчиною, що мала аристократичне походження. Мій прадід по бабусиній лінії був ректором колегії Галагана. Це була культурна заможна родина. За нареченою було пристойне придане. Що в той час теж чимало значило. І. Франко й О. Хорунжинська незабаром переїхали у Львів, де Ольгу зустріли не дуже доброзичливо. Але в принципі спуску вона не давала нікому. Була людиною цільною, рішучою. А для Івана Франка багато в чому стала й духовною, й сімейною опорою. Адже без надійного тилу так трудитися, як він, згорівши в 60 років, було б нереально».

У 1887 році Іван Якович написав вірш «Моїй дружині». Це був єдиний твір поета, присвячений дружині: