Іван Франко

Тут кінчиться наша казка.
Всім, хто слухати був ласка,
Дай же Боже много літ!
Най і наш весь сум пропаде!
А тим, хто нам коїть зради,
Най зійдеться клином світ!

Завершення навчання. Дисертація

Протягом 1890—1891 років Іван Франко не раз бував у Чернівцях. Готуючись захищати дисертацію на здобуття докторського ступеня, він мусив офіційно завершити вищу освіту. Позаяк сенат Львівського університету відхилив його прохання, письменник вирішив податися до Чернівецького університету. Тут йому, як писав він у листі до Михайла Драгоманова 7 грудня 1890 року, «дозволили кінчати семестр, щоб приїхати 2—3 рази на лекції та й годі». Іван Франко був зарахований на філософський факультет розпорядженням ректора з 19 грудня 1890 року, проте до цього він ще восени двічі навідувався до Чернівців для залагодження різних формальностей. Від плати за навчання його було звільнено сенатом університету 27 листопада. Наприкінці березня 1891 року Іван Франко писав Михайлу Драгоманову, що знову «приходилося їхати в Чернівці». В університеті письменник слухав лекції зі старослов’янської граматики і вступу до слов’янської філології відомого славіста-палеографа професора О. Калужняцького, а також з української фонетики та української літератури XIX століття. Як зазначено в «Книзі реєстрації студентів за 1876—1906 роки», «Іван Франко закінчив 30 квітня 1891 року VIII семестр філософського факультету».

1 липня 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґіча Іван Франко захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступінь доктора філософії.

У Косачів

На початку 1891 року Леся Українка, супроводжувана матір’ю Ольгою Петрівною Косач, відомою в літературі під псевдонімом Олена Пчілка, їздила до Відня лікуватися. Повертаючись, Косачі зупинилися на один день у Львові й відвідали родину Франків. Щиро й сердечно зустріли гостей Іван Якович та Ольга Федорівна. Тоді ж Лесина мати запросила письменника із сім’єю приїхати на літній відпочинок у Колодяжне. І ось у травні 1891 року Іван Франко разом з дружиною й малими дітьми виїхали на Волинь.

Коли Франки добралися до Колодяжного, ні Ольги Петрівни, ні Петра Антоновича вдома не застали: вони були в Києві. Леся сама радо приймала гостей. Лише на третій день приїхали господарі. Петро Антонович Косач розповів І. Франку про новини, які привіз із Києва: про діяльність «Старої громади», про матеріальну підтримку інтелігенцією прогресивного галицького журналу «Народ», про прагнення передових кіл до встановлення наукових зв’язків з Галичиною.

У Колодяжному, серед розкішної природи, Іван Франко відпочивав. Молодша сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк пізніше згадувала: «Франко захоплював усіх своїми розповідями, бо багато знав, бачив. Завзятий рибалка, він страждав від того, що поблизу не було річки. Бувало, цілі дні проводив у лісі, на болотах, щоб потім принести спійманих в’юнів». Про природу Волині, про зустрічі з гостинними Косачами в Івана Франка залишились незабутні враження. «Приємно провів я там тиждень часу, про котрий і досі з радістю згадую», – писав він в одному з листів до Олени Пчілки.

Надзвичайно жаданою була зустріч з великим письменником для двадцятирічної Лесі Українки. Адже це за його дружнього сприяння ще в 1884 році юна поетеса опублікувала у львівському журналі «Зоря» свої перші літературні спроби – вірші «Конвалія», «Сафо», з його боку вона дістала й моральну підтримку. Франко відчував сильний, небуденний талант молодої поетеси. У листуванні Леся Українка завжди зверталася до І. Франка «Високоповажний Добродію» та «Cher Maоtre» (дорогий учителю).