Кафе на краю світу

Цей чоловік казав, що прокинувся з упевненістю в тому, що чудово дещо зрозумів. Тепер це здавалося очевидним, але не тоді. Наприкінці нашої розмови він пояснив мені: «Усупереч тому, чого нас навчають, і тому, що ми чуємо в рекламі чи відчуваємо, змучившись на роботі, кожен з нас керує кожною миттю свого життя. Я про це забув і намагався пристосуватися до різних впливів, дозволяючи їм керувати моїм життям. Усім, окрім мене, насправді було байдуже, де я битиму по м’ячу для гольфу. Так само і в житті: лише ви насправді знаєте, чого хочете від свого існування. Ніколи не дозволяйте речам чи людям доводити себе до стану, в якому ви вже не почуваєтесь господарем власної долі. Наполегливо обирайте свій шлях, бо інакше його оберуть за вас. Просто покладіть м’яч для гольфу в інше місце».

Закінчивши історію, Майк поглянув на мене.

— Бачите, про рибалок ані слова.

— А й справді, ані слова, але історія просто чудова. Мені подобається її суть.

— Тому хлопцеві теж сподобалася. Він сказав, що суть того сну змінила його життя. Відтоді він усвідомив, що сам обирає собі долю. Тепер, стикаючись із чимось і не знаючи точно, що робити, він просто каже собі, що треба перекласти м’яч для гольфу. І вимовивши ці слова, згадує: не треба боятися, просто роби те, що хочеться.

XVII

Я поглянув на наручний годинник. Чверть на шосту ранку.

— Аж не віриться, — сказав я. — Скоро час замовляти сніданок знову.

Майк усміхнувся.

— Спершу, може, варто прикінчити пиріг.

— Залюбки, — відповів я та виделкою взяв ще один шматочок. Дожував і випив ще трохи води.

— Майку, у дечому я ще не впевнений. Я говорив про це і з вами, і з Кейсі, але поки що не маю відповіді.

Майк з усмішкою сказав:

— Питайте про що завгодно. Тільки не питайте рецепт пирога. Це чи не єдине, що тут тримають у таємниці. Це рецепт моєї мами, а я пообіцяв їй ніколи його не розголошувати.

Я всміхнувся.

— Зрозуміло. На щастя, мене цікавить відповідь на інше запитання. Ми розмовляли про людей, які питають себе: «Чому я тут?». Ми з Кейсі говорили як про наслідки цього запитання, так і про те, як діяти, дізнавшись відповідь на нього. От тільки я досі не знаю…

— Як знайти відповідь, — сказав Майк.

— Саме так.

— Думаю, для цього краще покликати Кейсі. Можливо, разом ми дамо вам кращу відповідь, ніж кожен з нас самотужки.

Майк підвівся з-за столика й пішов у віддалений кінець ресторану, де Кейсі розмовляла з Енн та її другом. Я подумав, чи вони, бува, не обговорюють щось із того, про що казав я.

За мить Кейсі встала, і вони з Майком повернулись до мене.

— Як вам пиріг? — запитала Кейсі, коли вони сіли.

— Чудовий, — усміхнувся я. — Я наївся майже під зав’язку.

— Кейсі, Джон питав, як знайти відповідь на перше запитання, — сказав Майк і вказав на «Чому ви тут?» на останній сторінці меню, що знову перетворилося на: «Чому я тут?». — Мені спало на думку: чи не спробувати нам удвох відповісти на його запитання?

Кейсі кивнула, а тоді подивилася мені просто у вічі й запитала дуже серйозним голосом:

— Джоне, ви маєте поштову скриньку?

— Звісно.

— Так от, на першу повню, що випадає на сьомий день наступного місяця, після того як ви поставите це запитання, у вашій поштовій скриньці з’явиться пакунок. Там буде документ. Якщо його потримати над свічкою, відобразиться приховане послання від тих, хто знає відповідь. Послання можна прочитати лише раз у житті, лише при світлі свічки й неодмінно на сьомий день.

Я відставив склянку й нахилився вперед, щоб добре розчути кожне слово.

— Ви зрозумієте, що це саме він, бо стрічка на пакунку буде червона й зав’язана подвійним вузлом, а…

Тут я помітив, що столик рухається — власне кажучи, трясеться. Я відкинувся назад.

— Що відбувається, Кейсі? — здивовано спитав я. — Столик.

Офіціантка говорила далі так, наче не помітила, що столик здригається.

— …а одна петля бантика буде як мінімум удвічі більша за другу, і розташований він буде у верхньому лівому куті пакунка.

Я позирнув на Майка. Із подивом і певним зніяковінням усвідомив, що столик двигтить не через якийсь знак з того світу, як я вже почав підозрювати. Ні, то все Майк постарався. Слухаючи Кейсі, він, щоб стримати сміх, затулив рота рукою та сперся на столик. Від сміху він трусився всім тілом, а через нього, своєю чергою, здригався столик.

Я засміявся. Кейсі повернулася до Майка й грайливо вдарила його у плече.

— Посіпака з тебе кепський, — зі сміхом дорікнула вона.

— Вибач, — сказав Майк. — Просто надто вже переконлива ти була. Я не зміг стриматись.

— Гаразд, — відповіла Кейсі, — Джоне, у відповіді на ваше запитання я могла дозволити собі трохи творчої свободи.

— Трохи! — повторив Майк. — Я сказав би, що це була відверта вигадка. Зав’язана подвійним вузлом, а… — власник кафе закінчив пародію на Кейсі, і всі ми знову засміялися.

— Кейсі, ви неабияка оповідачка, — зауважив я. — Щоправда, на моє запитання ви, на жаль, досі не відповіли.