Кар'єра лиходія

Гірко розчарований, раннім вечором чоловік повернувся до Отієї. Треба буде лишатися поруч з нею ще два дні, й думка про це відбирала в чоловіка рештки самовладання. Якби можна було скористатися Отією так, як він планував використати Секретарку, то була б інша справа — змога випустити пару: він би аж мчав додому, тримаючи ножі напоготові,— але ні. Ота була потрібна чоловікові жива, вона мусила гарувати на нього.

Ще не минули дві доби, а чоловік уже ладен був вибухнути гнівом і буйством. Увечері в середу він повідомив Отій, що рано-вранці вийде на роботу, і прямо сказав, що уже б час і їй іти працювати. Налякана його раптовим гнівом, Ота старалася йому догодити. Він їй потрібен, їй так шкода...

Чоловік ліг спати окремо від Отієї, прикинувшись, що сердиться. З’явилася можливість помастурбувати, але чоловіка це не вдовольнило. Він потребував і бажав дотику до жіночої плоті гострою сталлю; відчуття свого домінування, коли ллється тепла кров, відчуття її підкорення, коли жінка кричить, благає, задихається, вмираючи... скавчить. Згадки про ті рази, коли чоловік це робив, не втішали, а тільки розпалювали сильнішу потребу. Він знову палав: він бажав Секретарку.

В четвер чоловік встав за п’ятнадцять п’ята, одягнувся, натягнув бейсболку і пішов через Лондон до квартири, де Секретарка мешкала з Красунчиком. Поки дійшов до Гастингс-роуд, уже встало сонце. Чоловік сховався за старим «лендровером», припаркованим біля будинку. Притулився до нього, крізь лобове скло вдивляючись у вікна її квартири.

О сьомій за вікнами вітальні почався якийсь рух, і скоро Красунчик вийшов з квартири у тому своєму костюмі. Він здавався зніченим, нещасним. «Думаєш, це тобі зараз сумно, гаденя дурне... от почекай, коли я візьму своє від твоєї дівчини...»

Й от нарешті вийшла Секретарка — в супроводі старшої жінки, дуже на неї схожої.

«Бляха-муха!»

Що це вона робить — іде на стеження зі своєю мамцею? Знущання якесь. Іноді цілий світ ніби повставав проти нього, не давав робити бажане, притискав до землі. Чоловік у біса ненавидів це відчуття — коли всемогутність розсіюється, коли люди й обставини розносять її, роблячи з нього просто сумного й сердитого смертного. І комусь доведеться за це заплатити.

36

I have this feeling that my luck is none too good...

Blue Oyster Cult, “Black Blade”[30]

Коли вранці у четвер задзеленчав будильник, Страйк простягнув важке ручисько і так вдарив по кнопці на старому годиннику, що аж перекинув його на підлогу. Мружачись, він визнав, що проблиски сонця з-за тонких фіранок підтверджують верескливу заяву будильника. Спокуса перевернутися і спати собі далі була просто непереборна. Ще кілька секунд Страйк полежав, затуляючи очі рукою, відганяючи день,— а тоді з напівзітханням-напівстогоном відкинув ковдру. Намацуючи за хвильку клямку дверей ванної кімнати, Страйк подумав, що за останні п’ять ночей спав хіба по три години.

Як і передбачала Робін, відіславши її додому, Страйк мусив обирати, за ким стежити — за Платиною чи за Татом-Вар’ятом. Не так давно ставши свідком того, як останній наскочив на своїх синів і налякав їх до сліз, Страйк вирішив, що пріоритет у Тата. Лишивши Платину жити безневинним звичним життям, більшу частину тижня Страйк потай фотографував батька-переслідувача, світлина по світлині викриваючи чоловіка, який шпигував за своїми синами і чіплявся до них, коли матері не було поруч.

А коли не стежив за Татом-Вар’ятом, Страйк займався власними розслідуваннями. На його погляд, поліція діяла надто неквапно, тож (хоч і досі не маючи ані найменших доказів того, що до смерті Келсі Платт були причетні Брокбенк, Лейнг чи Віттакер), Страйк майже кожну вільну годину минулих п’ятьох днів віддавав ненастанній цілодобовій поліційній роботі. З такою самовідданістю він раніше працював лише в армії.

Тримаючи баланс на єдиній стопі, він відкрутив кран на душі й дозволив крижаній воді збудити себе, охолодити набряклі очі, пустити сироти по шкірі під темним волоссям на грудях, руках і ногах. Тільки й було доброго в цьому крихітному душі, що коли послизнешся, то падати не буде куди. Вимившись, Страйк пострибав назад до спальні, де енергійно витерся рушником і увімкнув телевізор.

Завтра мало відбутися королівське весілля, тож на всіх каналах розповідали про приготування до нього. Поки Страйк чіпляв протез, одягався, пив чай і їв тост, ведучі безперервно й захоплено розповідали про людей, які вже засіли в наметах під Вестмінстерським абатством і на дорозі до нього, і про кількість туристів, які з’їхалися до Лондона, щоб подивитися на церемонію. Страйк вимкнув телевізор і пішов униз, до офісу, широко позіхаючи і думаючи про те, наскільки сильно ця весільна лихоманка у ЗМІ зачіпає Робін. Страйк не бачив її з минулої п’ятниці, відколи прибув страшний сюрприз, прикріплений до листівки з картиною Джека Веттріано.