Кар'єра лиходія

За сорок хвилин після виходу з роботи Робін зайшла до великого супермаркету біля своєї станції метро. Холодильник удома був майже порожній. Метью не любив ходити по харчі, а ще (хоч і заперечував це під час останньої сварки) вважав, що Робін, яка приносить у дім менш як третину бюджету, має виконувати побутову роботу, яка Метью не до душі.

Самотні чоловіки складали в кошики й возики готові страви. Жінки після роботи швидко хапали локшину, з якої легко приготувати вечерю для родини. Виснажена молода мати з плачучим немовлям у елінгу кружляла між полицями, мов сонний метелик, і ніяк не могла зібратися на думці; в її кошику був тільки пакет моркви. Робін повільно ходила крамницею, почуваюсь дивно знервованою. Поруч не було нікого схожого на чоловіка у чорній шкірі, ніхто не чатував, не фантазував про те, щоб відрізати ноги Робін...

«Відрізати ноги мені».

— Даруйте! — мовила сердита жінка середніх літ, тягнучись до сосисок. Робін вибачилася й відсунулася вбік, з подивом виявивши в себе в руках пакет курячих стегенець. Кинувши стегенця у свій возик, вона рушила на інший бік супермаркету, де знайшла трохи спокою серед вин та інших спиртних напоїв. Тут вона дістала мобільний і набрала Страйка. Той відповів після другого дзвінка.

— Ти в нормі?

— Так, звісно...

— Де ти?

— У «Вейтроузі».

Невисокий лисуватий чоловік вивчав полицю з хересами просто поруч з Робін; його очі були на одному рівні з її грудьми. Коли Робін відсунулася, чоловік рушив за нею. Робін кинула на нього сердитим оком; той почервонів і відійшов.

— Так, у «Вейтроузі» ти маєш бути в безпеці.

— М-м,— озвалася Робін, дивлячись у спину лисуватому чоловіку.— Слухай, це, може, і дурня, але я тут згадала: нам за останні кілька місяців приходило двійко дивних листів.

— Листи від психів?

— Припини.

Робін завжди протестувала проти такого узагальнення. Відколи Страйк розкрив друге гучне вбивство, чудернацької кореспонденції побільшало. Найбільш адекватні адресанти просили грошей, гадаючи, що Страйк страшенно багатий. Ще були персонажі з особистими образами, за які вони просили Страйка помститись; інші поклали життя на доведення дивовижних теорій, ще інші мали потреби й бажання настільки складні й заплутані, що з їхніх листів тільки і можна було зрозуміти, що людина хвора. І нарешті («А оце дійсно психи»,— казала на таке Робін) було трохи людей — чоловіків і жінок,— які вважали Страйка привабливим.

— Листи були тобі? — раптом посерйознішав Страйк.

— Ні, тобі.

Робін чула, як він, розмовляючи, ходить по своїй квартирі. Мабуть, іде сьогодні на побачення з Елін. Про ці стосунки Страйк ніколи не говорив. Якби одного дня Елін не зайшла до офісу, Робін і не знала би про її існування — може, навіть аж поки Страйк не прийшов би на роботу з обручкою на пальці.

— І що там писали? — спитав Страйк.

— Один лист був від дівчини, яка хотіла відрізати собі ногу. Вона просила поради.

— Повтори?

— Вона хотіла відрізати собі ногу,— чітко вимовила Робін, і жінка, яка роздивлялася рожеве, кинула на неї шокований погляд.

— Ісусе Христе,— пробурмотів Страйк.— І ти ще мені забороняєш називати їх психами. Гадаєш, вона це зробила і вирішила, що я маю про це знати?

— Я подумала, що такий лист може виявитися значущим,— твердо відповіла Робін.— Деякі люди дійсно прагнуть щось собі відрізати, це відоме явище в медицині й називається... ні, не «от психи»,— додала вона, вгадавши репліку Страйка, і той засміявся.— І був ще лист від людини, яка поставила в підписі свої ініціали: довгий лист, та людина писала там про твою ногу і що хоче тобі її компенсувати.

— Якби йшлося про компенсацію мені, надіслали б, гадаю, чоловічу ногу. Я, знаєш, мав би дурнуватий вигляд...

— Припини,— заперечила Робін.— Не смій жартувати. Не знаю, як ти це можеш!

— Не знаю, як ти не можеш,— відповів Страйк досить м’яко.

Робін почула знайомий шурхіт, а тоді дзвін.

— Ти зазираєш у шухляду з психами!

— Не знаю, чи можна так казати, Робін,— «шухляда з психами». Якась неповага до осіб з психічними розладами...

— Побачимося завтра,— мимохіть усміхнулася Робін і повісила слухавку, в якій лунав сміх Страйка.

Виснаженість, яку Робін відчувала цілий день, знову набігла на неї, поки вона блукала супермаркетом. Дуже важко було вирішити, що б його попоїсти; якби хтось їй склав список продуктів, все було б набагато легше. Подібно до працюючих матерів, які брали щось просте, Робін здалася і купила локшину. В черзі на касі вона опинилася просто за молодою жінкою, чиє дитя нарешті наплакалося і тепер спало мертвим сном, розкинувши кулачки і міцно заплющивши очі.

— Такий гарненький,— вирішила підтримати молоду маму Робін.

— Коли спить,— мляво усміхнулася жінка.

Додому Робін прийшла вже геть знесилена. На її подив, Метью стояв посеред вузького коридору і чекав на неї.

— А я купив продукти! — оголосив він, і Робін побачила у нього в руках чотири повні пакети і почула розчарування в голосі, бо зусилля не оцінили.— Я тобі написав есемеску, що зайду у «Вейтроуз»!

— Мабуть, проґавила,— відповіла Робін.— Пробач.