Кар'єра лиходія

— Ти хоч раз чув, щоб я брехала, ніби умію щось, а сама не вмію? — обурилася Робін, і Страйкові довелося визнати, що такого не було.— От і добре! Я не наражатимуся на дурний ризик. Ти навчив мене звертати увагу на підозрілих типів. І хай там як, дати мені відпустку тобі не по кишені. Ми вдвох ледь даємо раду всім справам.

Страйк зітхнув і потер обличчя волохатими руками.

— Поночі не ходи,— сказав він.— І слід тобі купити пристойну кишенькову сирену.

— Гаразд,— кивнула Робін.

— І в будь-якому разі, з наступного понеділка береш Радфорда,— додав Страйк, заспокоюючи себе цією думкою.

Радфорд — багатий підприємець, який хотів найняти до себе в офіс детектива під виглядом тимчасового працівника, щоб той розкрив махінації старшого менеджера. Взятися мала Робін, бо Страйка після другої гучної справи про вбивство впізнавали. Допивши третє пиво, Страйк подумав, що можна домовитися з Радфордом, щоб Робін проводила в його конторі більше часу. Він був би радий знати, що вона в безпеці в тому офісному палаці з дев’ятої ранку до п’ятої вечора, поки не спіймають маніяка, який надіслав ногу.

Робін тим часом боролася з утомою і нудотою. Сварка, безсонна ніч, шок через ту відрізану ногу — а тепер треба їхати додому і знову доводити, що вона має право лишатися на небезпечній роботі за мізерні гроші. Метью, колись одне з основних джерел підтримки та втіхи, тепер перетворився на ще одну перепону, навколо якої доводиться лавірувати.

Непроханий і небажаний, до неї повернувся образ холодної відрізаної ноги в картонній коробці. Коли взагалі вдасться про це забути? Кінчики пальців, що торкнулися тієї кінцівки, неприємно поколювало. Несвідомим жестом Робін стиснула долоню на колінах у кулак.

5

Hell’s built on regret.

Blue Oyster Cult, “The Revenge of Vera Gemini” Lyrics by Patti Smith[4]

Набагато пізніше, безпечно відпровадивши Робін додому на метро, Страйк повернувся до офісу і довго сидів за її столом, мовчазний і задуманий.

Він удосталь надивився розчленованих трупів — чи то зогнилих у братських могилах, чи то свіжих, щойно розірваних вибухом, на узбіччях доріг: відірвані кінцівки, фарш замість м’яса, потрощені кістки. Неприродна смерть: саме нею займався відділ спеціальних розслідувань, детективи в цивільному при Королівській військовій поліції, і рефлекторною реакцією Страйка та його колег на такі речі незрідка був гумор. Так вони давали раду видовищу мерців, пошматованих і понівечених. Бачити трупи вмитими та красивими у вистелених атласом ящиках — розкіш не для спецрозів.

Ящики. Коробки. Вона здавалася цілком звичайною — та картонна коробка, у якій принесли ногу. Жодних позначок, що вказували б на походження, жодних слідів попереднього адресата. Все було дуже організовано, ретельно, акуратно — і саме це непокоїло Страйка, а не нога як така, хоча штука була, звісно, неприємна. Його лякав цей ретельний, продуманий, якийсь клінічний modus operandi.

Страйк глянув на годинник. На сьогодні була запланована вечеря з Елін. Жінка, з якою він зустрічався вже два місяці, перебувала в процесі розлучення, і процес цей просувався з прохолодною небезпечністю партії між парою шахових гросмейстерів. Чоловік, який з Елін уже не жив, був дуже багатий; Страйк цього не усвідомлював, поки його не допустили до оселі подружжя, яка виявилася великою квартирою з паркетною підлогою і Риджентс-парком під вікнами. Оскільки йшлося про спільну опіку, Елін могла бачитися зі Страйком лише в ті вечори, коли п’ятирічної донечки не було вдома, а коли вони десь вечеряли, то ходили до малолюдних і маловідомих місцин, бо Елін не хотіла, щоб майже колишній чоловік її з кимсь побачив. Страйкові все цілком підходило. Вічна проблема в його особистому житті полягала в тому, що стандартні вечори для відпочинку виявлялися часом, коли він мав стежити за чиїмись невірними партнерами, а ще Страйк не дуже хотів знайомитися з донькою Елін. Він не збрехав Робін: Страйк справді не вмів спілкуватися з дітьми.

Він потягнувся по мобільний. До вечері можна ще встигнути те й се.

Перший дзвінок натрапив на автовідповідач. Страйк лишив повідомлення, в якому просив Грема Гардакра, колишнього колегу-спецроза, передзвонити. Він не знав, куди Гардакра перевели тепер. Коли востаннє спілкувалися, той мав виїхати з Німеччини.

На Страйкове розчарування, другий дзвінок, адресований давньому другу, чиє життя рушило в напрямі, протилежному життю Гардакра, теж не прийняли. Страйк лишив друге повідомлення — майже ідентичне першому — і повісив слухавку.