Кар'єра лиходія

— Різниці немає,— відповів Страйк,— напарники чи не напарники, я все одно несу відповідальність...

— Тобто ти краще занапастиш бізнес, ніж даси мені працювати? — спитала Робін. На її блідому обличчі проступив гнівний рум’янець, і Страйк, хоч і розумів, що втрачає очки, відчув задоволення від думки, що вона втрачає самовладання.— Я допомогла тобі його розбудувати! Ти граєш убивці на руку — хай хто він такий — тим, що відсторонюєш мене, закидаєш роботу, за яку платять, а сам допрацювався уже до...

— Звідки тобі знати, що допрацювався?

— Бо вигляд у тебе паскудний,— сміливо відповіла Робін, і заскочений зненацька Страйк мало не засміявся — уперше за кілька днів.— Я або твоя партнерка,— підсумувала Робін,— або ні. Якщо ти будеш зі мною поводитися так, наче я якась порцелянова статуетка, яку можна виносити в люди, коли тобі здається, що я не постраждаю, ми... ми приречені. Бізнес приречений. Я краще пристану на пропозицію Вордла.

— Це ще яку? — різко спитав Страйк.

— Вступити до лав поліції,— відповіла Робін, дивлячись Страйкові просто в обличчя.— Для мене, щоб ти знав, це не гра. Я не маленька дівчинка. Я пережила набагато страшнішу річ, ніж надісланий поштою палець. А отже,— вона зібрала всю свою сміливість, сподіваючись, що це не звучатиме як ультиматум,— вирішуй. Вирішуй, чи я тобі партнерка, чи... чи тягар. Якщо ти не можеш на мене покластися, якщо не можеш дозволити розділяти з тобою ризик, тоді я краще...

Голос майже зрадив Робін, але вона змусила себе говорити.

— ...краще піду,— договорила вона.

Під впливом емоцій Робін занадто сильно крутнула стілець в бік комп’ютера і опинилася лицем до стіни. Зібравши залишки гідності, вона знов крутнулася на стільці, втупилася в монітор і продовжила переглядати листи, чекаючи на Страйкову відповідь.

Вона не сказала йому про свій напрям у розслідуванні. Треба було дізнатися, чи вона повертається до статусу напарниці,— а тоді вирішити, чи поділитися зі Страйком здобиччю, чи лишити йому прощальний подарунок.

— Хай хто він такий, він убиває і розчленовує жінок задля втіхи,— тихо мовив Страйк,— і він чітко показав, що хоче зробити це з тобою.

— Це я зрозуміла,— ламким голосом відповіла Робін,— та чи розумієш ти той факт, що коли він знає, де я працюю, то має також знати, де я мешкаю? Коли вже він настільки прагне всюди за мною ходити? Хіба не розумієш, що я краще допоможу його піймати, а не сидітиму, чекаючи, коли він по мене прийде?

Благати Робін не збиралася. Вона встигла викинути у спам дюжину листів, коли Страйк заговорив, і його тон був похмурий.

— Гаразд.

— Що «гаразд»? — сторожко озирнулася Робін.

— Гаразд, ти... повертаєшся до роботи.

Робін усміхнулася. Страйк усмішкою не відповів.

— Ой, та не супся! — сказала Робін, встала і обійшла стіл.

На якусь шалену мить Страйкові здалося, що вона його зараз обійме — такою щасливою здавалася Робін (а ще на її палець повернулася захисна каблучка, а отже його, Страйка, тепер безпечно обіймати, ніби він істота без претензій і статі). Але Робін просто пішла до чайника.

— У мене є нова зачіпка,— повідомила вона.

— Та ти що? — озвався Страйк, досі намагаючись осягнути нову ситуацію. (Яке б їй дати завдання, щоб не занадто небезпечно? Куди її відіслати?)

— Так,— відповіла Робін.— Я зв’язалася з людиною з форуму для людей з BIID. Ця людина розмовляла з Келсі.

Широко позіхнувши, Страйк упав на шкіряний диван, який звично видав під його вагою непристойний звук. Спробував згадати, про що це вона. Недосип був такий, що покластися на зазвичай розлогу і точну пам’ять не виходило.

— То отой... отой тип? Чи та дівчина? — спитав він, так-сяк пригадавши фото, які їм показував Вордл.

— Хлопець, так,— відповіла Робін, заливаючи окропом чайні пакетики.

Уперше за час їхнього знайомства Страйк зрадів можливості її піддражнити.

— Тобто ти без мене лазила по тих сайтах? Гралася з якимись анонімними відвідувачами, навіть не знаючи, з ким маєш справу?

— Я тобі казала, що вивчаю ті сайти! — обурилася Робін.— Я побачила, що Келсі розпитувала про тебе на форумі, пам’ятаєш? Називала себе Немакудипіти. Я тоді про це все розповідала, коли у нас був Вордл. І на нього це справило враження,— додала вона.

— Так він тебе давно обійшов,— відповів Страйк.— Він допитав обох людей, з якими Келсі спілкувалася в інтернеті. То глухий кут, вони ніколи не зустрічалися. Зараз Вордл опрацьовує типа, який називає себе Девоті й намагався знайомитися з жінками з того сайту.

— Я вже в курсі про Девоті.

— Звідки?

— Просив моє фото, а коли не отримав, замовк...

— Тобто ти там з психами фліртувала, так?

— Та Господи Боже! — не витримала Робін.— Я прикидалася, ніби теж страждаю на цей синдром, не дуже-то й фліртувала... і не думаю, що варто перейматися через того Девоті.

Вона передала Страйкові горнятко чаю точно тієї креозотової міцності, яка подобалася йому найбільше. Дивним чином це його не втихомирило, а тільки розбурхало.

— Отже, через Девоті перейматися не треба, га? А на якій підставі ти так вважаєш?