Кар'єра лиходія

Чоловік думав, що вона здохла. Навіть новини не дав собі клопоту подивитися — вона ж повія. Про першу в газетах теж нічого не писали свого часу. Шльондри не рахуються; всім байдуже, то не люди. От навколо Секретарки галасу буде багато, бо ж вона працює на свого виродка — порядна дівчина з вродливим нареченим, преса за такими божеволіє...

Але незрозуміло, як та хвойда вижила. Він пам’ятав її тулуб під ножем, хрускіт і репання, з яким метал протинав м’ясо, дряпання сталі по кістці, кров широким потоком. У газетах написали, що її знайшли студенти. Хай вам трясця, студенти.

Зате чоловік і досі мав її пальці.

Хвойда склала фоторобот. Отакої! Поліція — то просто лисі мавпи в одностроях, усі до одного. Гадають, від картинки буде користь? Жодної схожості — ані на крихту; такий вигляд може мати хто завгодно, хоч чорний, хоч білий. Чоловік би зареготав

уголос, якби поруч не було Отієї, але Отій не сподобалося б, якби він почав іржати з мертвої хвойди і фоторобота...

Ота зараз налаштована войовничо. Довелося докласти зусиль, щоб компенсувати своє грубе поводження з нею, вибачитися, розіграти хорошого хлопця.

— Я був засмучений,— сказав чоловік.— Дуже сильно.

Довелося Оту голубити, купувати їй квіти, сидіти з нею вдома, щоб не дулася. І тепер Ота за звичаєм усіх жінок користувалася нагодою і старалася загарбати якнайбільше.

— Не люблю, коли тебе немає.

«Тебе самої, бляха, не стане, як не стулиш пельку».

Чоловік розказав Отій казочку про шанс отримати роботу, але вперше за весь час вона насмілилася ставити питання: а хто тобі про неї розповів? А чи довго тебе не буде?

Чоловік дивився, як Ота говорить, і мріяв про те, як занесе кулак і так зацідить їй по потворній пиці, що аж череп трісне...

Але Ота йому ще буде потрібна — принаймні поки не візьме своє від Секретарки.

Ота його і досі кохає, і це козир: можна поставити її на місце, пригрозивши піти назавжди. Однак розігрувати цю карту ще рано. Тож лишалися квіти, цілунки і доброта, завдяки яким згадка про його гнів тьмяніє в дурній голові Отієї. Чоловікові подобалося доливати їй у напої ліки, щоб Ота лишалася неврівноваженою, плакала йому в шию, тягнулася до нього.

Терплячий, добрий — але рішучий.

Урешті-решт Ота погодилася: його не буде тиждень. Цілий тиждень можна буде робити все, що заманеться!

45

Harvester of eyes, that’s me.

Blue Oyster Cult, “Harvester of Eyes”[38]

Детектив Ерик Вордл не зрадів новині про те, що Джейсон і Буревія набрехали його людям, але виявився не таким уже й сердитим, коли (на його запрошення) Робін зі Страйком зустрілися з ним випити пива у «Пір’ї» у понеділок увечері. Дивна терпимість пояснювалася просто: звістка про те, що Келсі з «Кафе Руж» забирав чоловік на мотоциклі, ідеально лягала в нову теорію Вордла.

— Пам’ятаєш того типа з їхнього сайту — Девоті? Фетиш на ампутантів? Замовк, коли загинула Келсі?

— Так,— відповів Страйк, згадавши, що Робін з цим персонажем наче спілкувалася.

— Ми його знайшли. І вгадай, що в нього в гаражі!

З того факту, що арешту не було, Страйк виснував, що знайшли не частини тіла, тому слухняно припустив:

— Мотоцикл?

— «Кавасакі ніндзя»,— кивнув Вордл.— Я знаю, ми шукаємо «хонду»,— додав він, випереджуючи питання Страйка,— але коли ми прийшли, той тип пересрав.

— Це трапляється з більшістю людей, коли до них приходить карний розшук. Кажи далі.

— Пітний коротун, звати Бакстер. Продажник, алібі на вихідні другого й третього не має, на двадцять дев’яте теж. Розлучений, дітей нема, каже, що сидів удома і дивився королівське весілля. Ти б став дивитися те весілля без жінки в хаті?

— Ні,— відповів Страйк (він бачив шматок у новинах).

— Каже, що байк належить його брату, а він тільки наглядає за ним. Але після допиту визнав, що кілька разів виїжджав. Таким чином, нам відомо, що водити Девоті вміє. «Хонду» міг узяти в оренду чи позичити.

— Про вебсайт щось розповідає?

— Применшував як міг. Каже, просто собі заблукав туди, просто так, кукси його не заводять... та коли ми спитали, чи можна подивитися, що в нього на комп’ютері, то не зрадів. Попросив спершу дати йому переговорити з адвокатом. На цьому і закінчили, але завтра знову візьмемося до справи. Дружня розмова буде.

— Він визнає, що спілкувався з Келсі в інтернеті?

— Важко було б це відкидати — у нас є її ноутбук і Буревіїні архіви. Девоті розпитував Келсі про її плани щодо ноги і запрошував зустрітися, але вона відмовилася — принаймні в інтернеті. Чорт, та треба його опрацювати,— додав Вордл у відповідь на скептичний погляд Страйка,— алібі немає, є мотоцикл, поведений на ампутації, запрошував Келсі зустрітися!

— Так, звичайно,— озвався Страйк.— А інші напрями?

— Я саме тому і хотів з тобою побачитися. Ми знайшли твого Дональда Лейнга. Мешкає на Волластон-Клоузі, в Елефант-енд-Каслі.

— Та ну? — щиро здивувався Страйк.

Вордл усміхнувся, смакуючи той факт, що таки зміг вразити його.

— Так, і він дуже хворий. Знайшли його через благодійну платформу «JustGiving». Зв’язалися з ними, отримали його адресу.