Кар'єра лиходія

— Ти теж так гадаєш, Джейсоне? — спитав Страйк, і хлопець кивнув.

— Так... вона хотіла дізнатися, наскільки сильно треба пошкодити собі ногу, щоб її відтяли, а ще ніби сподівалася, що ви познайомите її з лікарем, який робив вам ампутацію.

— Оце вічна проблема,— заявила Буревія, явно не розуміючи, яку реакцію викликає у Страйка,— знайти надійного хірурга. Вони, як правило, дуже неприхильні. Люди гинуть, намагаючись усе зробити самостійно. У Шотландії був чудовий хірург, який зробив для наших кілька ампутацій, але його зупинили. Це було років десять тому. Люди їдуть за кордон, але без грошей не наїздишся... ось чому Келсі хотіла добути ваш перелік помічних людей!

Робін з брязкотом впустила ніж і виделку, поділяючи зі Страйком обурення, яке той, понад сумнів, відчував. «Перелік»! Ніби його ампутація — то якийсь рідкісний артефакт і Страйк купив її на чорному ринку...

Страйк ще з чверть години розпитував Джейсона й Буревію, поки не виснував, що більше нічого корисного вони не скажуть. Картина, яку вони змалювали на основі єдиної зустрічі з Келсі, показувала незрілу й нещасну дівчину, чия потреба в ампутації була настільки сильна, що вона — тут її кібердрузі мали повну згоду — пішла б заради цього на все.

— Так,— зітхнула Буревія,— вона була з таких. Келсі вже пробувала зробити це сама, за допомогою дроту. У нас бували люди, доведені до такого відчаю, що клали ноги на залізничні рейки. Один спробував відморозити собі ногу в рідкому азоті. Ще була дівчина з Америки, яка навмисно розбилася на лижах, але тут є ризик, що можеш отримати не той ступінь інвалідності, якого прагнеш...

— І якого ж ви хочете ступеня інвалідності? — спитав Страйк, якраз піднявши руку, щоб попросити рахунок.

— Я хочу розрив спинного мозку,— абсолютно спокійно відповіла Буревія.— Щоб відмовили ноги. В ідеалі це має зробити хірург. А поки цього не сталося, обходжуся оцим,— додала вона, вказуючи на своє крісло.

— А ще вбиральнями й ліфтами для інвалідів, еге ж? — поцікавився Страйк.

— Корморане,— застережливим тоном мовила Робін.

Вона так і думала, що це може статися. Страйк був під стресом, недосипав. Мабуть, треба порадіти, що хоч встигли взнати те, що треба.

— Це потреба,— незворушно відповіла Буревія.— Я це знаю від самого дитинства. Я не в своєму тілі. Я маю бути паралізованою.

Прийшов офіціант. Робін простягнула руку по рахунок, бо Страйк офіціанта не помітив.

— Будь ласка, скоріше,— сказала Робін до офіціанта. Той здавався ображеним. Саме на нього Страйк нагримав за лід у пиві.

— Ти багато знаєш інвалідів? — питав Страйк у Буревії.

— Кількох знаю,— відповіла вона.— Ми ж, очевидно, маємо багато спіль...

— Дірка в сраці між вами спільного. Дірка в сраці!..

— Так і знала,— тихо мовила Робін, відбираючи в офіціанта термінал і засовуючи туди свою «візу». Страйк підвівся, нависнувши над Буревією. Та раптом занервувала, а Джейсон зіщулився на стільці, ніби хотів зникнути десь у глибинах своєї кофти.

— Добре, Корме...— почала Робін, висмикаючи картку з терміналу.

— Просто щоб ви знали,— сказав Страйк, звертаючись одночасно до Буревії та Джейсона, а Робін схопила свій тренч і потягнула Страйка від столу.— Я був у машині, коли та вибухнула.

Джейсон підняв руки до червоного обличчя. Очі в нього наповнилися сльозами. Буревія тільки рота роззявила.

— Водія розірвало навпіл — тут уже без уваги не залишишся, га? — Страйк напустився на Буревію.— Тільки він від того помер, тож до сраки та увага. Інший чоловік утратив пів-обличчя — а я втратив ногу. І не було там жодної власної волі...

— Так,— мовила Робін, беручи Страйка за руку.— Ми пішли. Джейсоне, дякую, що погодився зустрітися...

— Лікуйся,— голосно сказав Страйк, тицьнувши пальцем у Джейсона, але дозволив Робін повести себе геть. Гості й офіціанти витріщалися на них.— Лікуйся. Голову лікуй!

Тільки на зеленій вулиці майже за квартал від галереї Страйк почав дихати нормально.

— Добре,— погодився він, хоч Робін нічого не казала.— Ти мене попереджала. Вибач.

— Та нічого,— м’яко відповіла вона.— Ми почули все, що хотіли.

Кілька ярдів пройшли мовчки.

— А ти заплатила? Я не помітив.

— Так. Компенсую з каси для дріб’язку.

Вони йшли далі. Туди-сюди походжали добре вдягнені чоловіки й жінки, поспішали, метушилися. Пройшла богемного вигляду дівиця з дредами і в довгій сукні з турецьким візерунком,

але сумочка за п’ятсот фунтів давала зрозуміти, що її хіповий вигляд — така сама фальшивка, як і інвалідність Буревії.

— Ти її бодай не вдарив,— сказав Робін.— Жінку на інвалідному візку! Перед усіма тими любителями мистецтв.

Страйк почав сміятися. Робін похитала головою.

— От знала, що не втримаєшся,— зітхнула вона, але і собі усміхнулася.

44

Then Came The Last Days of May (Тоді настали дні останні травня)