Кар'єра лиходія

Сейді Роуч, 25 років, помічниця адміністратора. Зарізав, понівечив тіло, забрав сережки.

Це була гарненька дівчина з хлоп’ячою стрижкою і сережками-кільцями у вухах. Судячи з залишків інших постатей з боків її фото, цю світлину вирізали з групової родинної фотографії.

Келсі Платт, 16 років, студентка. Зарізав і розчленував.

Знайоме кругле і негарне личко дівчини, яка писала Страйку; вбрана у шкільну форму, усміхнена.

Аайла Монктон, 18 років, повія. Порізав, відтяв пальці. Вижила.

Розмите фото виснаженої дівчини з ясно-рудим від хни волоссям у кудлатому каре; рясний пірсинг сяє у спалаху камери.

Гізер Смарт, 22 роки, працівниця фінансової фірми. Зарізав, відтяв ніс і вуха.

Ця була круглолиця, безневинна на вигляд, з хвилястим мишачо-русявим волоссям, ластовинням і сором’язливою усмішкою.

Глибоко зітхнувши, Робін підвела очі від «Дейлі експресу». Сьогодні Метью відіслали робити аудит у Гай-Вікомі, тож підвезти Робін він не зміг. Довелося цілу годину і ще двадцять хвилин їхати з Ілінга до Кетфорда в поїздах, напханих пітними від спеки туристами й жителями Лондона. Тепер вона встала і рушила до дверей, хитнувшись у такт з рештою пасажирів, коли поїзд укотре вже сповільнився і зупинився на станції «Кетфорд-Бридж».

Тиждень після повернення на роботу до Страйка минав дивно. Страйк, який явно не збирався коритися наказу триматися подалі від Карверового розслідування, тим не менш сприйняв слова поліціянта серйозно і був обережний.

— Якщо Карвер зробить гучну справу з того, що ми перешкодили роботі поліції, нашому бізнесу кінець,— пояснив він.— І зрозуміло, що він постарається все звалити на мене, заслужено чи ні.

— То чому ми продовжуємо?

Робін грала роль адвоката диявола, бо глибоко засмутилася і збентежилася б, якби Страйк сказав, що вони не розроблятимуть своїх підозрюваних.

— Бо Карвер вважає, що мої підозрювані — то маячня, а я його маю за некомпетентного довбня.

Сміх Робін завчасно затих, коли Страйк сказав, що хоче знову відіслати її до Кетфорда — вистежувати подружку Віттакера.

— Знову? — спитала вона.— Нащо?

— Сама знаєш. Я хочу перевірити, чи дійсно Стефані може надати йому алібі на ключові дати.

— Знаєш що? — набралася сміливості Робін.— Я вже купу часу пробула у Кетфорді. Якщо тобі байдуже, я б краще розробила Брокбенка. Спробувала б щось витягнути з Аліси.

— Якщо хочеш щось інше, є ще Лейнг,— нагадав Страйк.

— Він мене бачив зблизька, коли я впала,— одразу заперечила Робін.— Може, краще б ти зайнявся Лейнгом?

— Я спостерігав за його квартирою, поки тебе не було,— відповів Страйк.

— I?

— І він головно сидить там, хіба що іноді виходить у крамницю.

— Ти вже не думаєш, що це він, так?

— Я поки що не виключаю його,— відповів Страйк.— А чому тобі так потрібен саме Брокбенк?

— Ну,— сміливо відповіла Робін,— я в його напрямі вже багато чого зробила. Я знайшла адресу Голлі у Маркет-Гарборо, я дізналася про Блондін-стріт, обдзвонивши ясла...

— І ти боїшся за дітей, які з ним живуть,— додав Страйк.

Робін згадала маленьку чорну дівчинку з хвостиками, яка задивилася на неї Кетфорд-Бродвеї і впала.

— А що коли так?

— Краще далі розробляй Стефані,— відповів Страйк.

Робін роздратувалася; так роздратувалася, що одразу попросила про два тижні відпустки так прямо, як за інших обставин не стала б.

— Два тижні відпустки? — звів на неї здивовані очі Страйк. Він звик, що Робін просить залишити її на роботі, а не відпустити.

— У мене медовий місяць.

— Ой,— озвався Страйк.— Гаразд. Гадаю, це найближчим часом, так?

— Звісно ж. Весілля другого числа.

— Боже, це ж усього... три тижні лишилося чи скільки?

Тепер Робін роздратувалася через те, що він не розуміє, як усе скоро.

— Так,— відповіла вона, спинаючись на ноги і потягнувшись по куртку.— І якщо ти таки збираєшся приїхати, підтвердь це, будь ласка.

Й отже, Робін повернулася до Кетфорда і людного ринку, до пахощів і сирої риби, до безцільних годин стояння під кам’яними ведмедями над чорним ходом Бродвейського театру.

Волосся Робін сховала під солом’яним капелюшком, а ще надягнула сонячні окуляри, і все-таки їй ввижалося впізнавання в очах торговців, коли вже вкотре вона ставала на свій пункт спостереження за потрійними вікнами квартири Віттакера й Стефані. Відколи спостереження відновилося, Робін хіба кілька разів бачила дівчину і жодного разу не мала шансу з нею заговорити. Віттакера й сліду не було. Робін притулилася до прохолодної кам’яної стіни театру, готуючись до ще одного нудного дня, і позіхнула.