Кар'єра лиходія

Де ж Страйкова етажерка з розкішними сідницями і солодкою неуважністю? Високих чорних жінок тут було небагацько; знайти її буде легко. Але чоловік прочесав усе біля бару і весь танцмайданчик, а її не побачив. То було ніби провидіння — коли вона назвала клуб, від якого так близько до його квартири; чоловік собі навіть вирішив, що повертається його богоподібний статус, що всесвіт знов облаштовується зручним для нього чином — але відчуття непереможності було мимолітним, і сварка з Отієї повністю його розвіяла.

Музика гупала у черепі. Краще б він був удома, слухав «Блу ойсте калт», мастурбував на свої трофеї. Але ж він чув, що вона сюди прийде... чорт, та тут стільки людей, що можна було би просто підійти впритул і зарізати її, і ніхто б не помітив, не почув її крику... Де ця сука?

Якийсь гівнюк у футболці «Wild Flag» уже стільки разів штовхнув чоловіка, що кортіло дати йому добрячого прочухана. Натомість чоловік ліктями проклав собі шлях через барну зону і повернувся на танцмайданчик.

Мінливе світло блукало хитким килимом з рук і пітних облич. Проблиск золота — шрам, вишкір...

Чоловік поштовхався крізь натовп. Байдуже, скільки малих хвойд отримає від нього стусанів.

Той, зі шрамом, був у метро. Чоловік озирнувся. Тип, здається, когось загубив: став навшпиньки, роззирається.

Тут щось не так. Чоловік це відчував. Якась підстава. Він підігнув коліна, щоб змішатися з натовпом, і почав пробивати шлях до пожежного виходу.

— Даруй, друже, але ти маєш скористатися...

— Пішов ти!

Ніхто не встиг його спинити. Чоловік вирвався, натиснув на засув пожежного виходу, чкурнув у ніч. Пробіг під зовнішньою стіною, завернув за ріг, там — на самоті — віддихався й обміркував варіанти.

«Ти в безпеці,— казав він собі.— Ти в безпеці. Ні в кого нічого на тебе немає».

Але чи це правда?

З усіх можливих клубів, які могла назвати Стажерка, вона обрала той, від якого дві хвилини до його квартири. Що коли це не подарунок богів, а дещо цілком відмінне? Що коли хтось намагається його підставити?

Ні. Неможливо. Страйк навів на чоловіка копів, але ж вони не зацікавилися. Він точно в безпеці. Ніяк не можна поєднати його і будь-яку з жертв...

Але той тип зі шрамом їхав з ним у метро від «Фінчлі». Чоловік аж завис на думці про те, що це означає. Якщо хтось стежить не за Дональдом Лейнгом, а за кимсь зовсім іншим, він вскочив у велику халепу...

Чоловік зрушив з місця, пішов, час до часу зриваючись на біг. Милиці, колись такі корисні, більше не потрібні — хіба тільки щоб здобути співчуття довірливих жінок, обдурити відділ сприяння інвалідам і, звісно ж, підтримувати образ людини надто хворої й кволої, щоб полювати на маленьку Келсі Платт. Його артрит давно вигорів, хоча й досі приносив сякі-такі статки і дозволяв мати ту квартиру на Волластон-Клоузі...

Чоловік вийшов на парковку і звів очі на свою квартиру. Фіранки були запнуті. Але він ладен був заприсягтися, що не запинав їх.

61

And now the time has come at last To crush the motif of the rose.

Blue Oyster Cult, “Before the Kiss”[51]

Світло у єдиній спальні не працювало. Страйк увімкнув ліхтарик, який приніс із собою, і повільно підійшов до єдиного предмету умеблювання — дешевої соснової шафи. Зарипіли дверцята.

Всередині все було обклеєно газетними статтями про Шеклвелльського різника. Над усіма вирізками висів портрет, роздрукований на аркуші формату А4 — мабуть, з інтернету. Страйкова мати, юна й оголена, з піднятими над головою руками; хмара довгого темного волосся ледь прикриває гордовито виставлені груди, а над темним трикутним лобкового волосся вигинається химерний шрифт: «Панна з солоним лососем».

Страйк опустив очі на денце шафи, де стос журналів з жорстким порно сусідив з чорним сміттєвим пакетом. Тицьнувши ліхтарик під пахву, Страйк руками у латексних рукавичках розкрив пакет. Там лежало кілька предметів жіночої білизні, деякі з яких

задубіли від висохлої крові. На самому дні пакета пальці Страйка намацали тонкий ланцюжок і сережку у формі кільця. У світлі ліхтарика заблищала підвіска-серце. На сережці виднівся слід засохлої крові. Страйк склав усе назад у пакет, причинив дверцята шафи і рушив до кухні, звідки і йшов гнилий запах, що виповнював усю квартиру.

У сусідньому помешканні ввімкнули телевізор. Крізь тонку стіну почулися постріли. Страйк розчув тихий обкурений сміх.

Поруч з чайником стояли банка розчинної кави, пляшка віскі «Беллз» і збільшувальне дзеркало, і лежала бритва. Плиту покривав густий шар жиру й пилу; схоже, нею не користувалися дуже давно. Дверцята холодильника протерли брудною ганчіркою, що лишила по собі рожеві розводи. Страйк був потягнувся до клямки, аж тут у кишені завібрував мобільний.

Дзвонив Шпеник. Домовлялися, що дзвонити не будуть — тільки писати повідомлення.

— Бляха-муха, Шпенику,— сказав Страйк, піднімаючи мобільний до вуха.— Я ж казав...