Кар'єра лиходія

Тут його голос зламався, мов у мелодрамі, й Віттакер затрусився від безслізних ридань. Сторона захисту негайно поцікавилася, чи не хоче він зробити перерву.

Саме тоді Віттакер мужньо похитав головою і видав свій афоризм на Ледину смерть:

— Вона хотіла померти. Вона була вапняне дівча.

Ніхто тоді не зрозумів посилання, хіба тільки Страйк, який безліч разів чув цю пісню за дитячі й підліткові роки. Віттакер цитував «Панну з солоним лососем».

Його відпустили. Експертиза підтвердила, що Леда не вживала героїну на регулярній основі, але її репутація псувала картину. Леда перепробувала чимало інших наркотиків. Вона мала скандальну славу веселої дівиці. Чоловікам у закручених перуках, чиєю справою була класифікація насильницьких смертей, видалося цілком природним те, що така жінка померла на брудному матраці, шукаючи насолод, яких не могла подарувати їй буденність.

На сходинках біля суду Віттакер заявив, що планує написати біографію покійної дружини, а тоді зник з очей. Книжка так і не з’явилася. Сина Леди й Віттакера всиновили багатостраждальні дідусь і бабуся останнього, і більше Страйк його не бачив. Сам він тихо пішов з університету і вступив до армії; Люсі вступила до коледжу; життя тривало.

Періодичні появи Віттакера у пресі — завжди у зв’язку з якимись злочинними діями — ніколи не лишали Лединих дітей байдужими. Звісно, Віттакер не з’являвся на перших шпальтах: він був просто вдівець жінки, знаменитої тим, що спала зі знаменитостями. Блиск його слави був слабким відображенням уже відбитого світла.

— Він мов гівно, яке ніяк не змиєш,— сказав якось Страйк до Люсі, але та не засміялася. Вона ще менше за Робін була схильна до гумору як способу дати раду неприємним фактам.

Утомлений, чимдалі голодніший, Страйк хитався разом з поїздом, потерпав від болю в коліні й був сумний і злий, головно на себе. Багато років він уперто дивився лише в майбутнє. Минуле не можна змінити: він не відкидає того, що було, але не треба в цьому копирсатися, нема чого іти шукати сквоти, коли минуло вже двадцять років, пригадувати брязкіт тієї поштової скриньки, нявчання переляканої кішки, маму в труні — бліду й воскову в улюбленій сукні з широкими рукавами...

«Ти клятий телепень,— сердито сказав собі Страйк, роздивляючись мапу метро і намагаючись зрозуміти, скільки треба пересадок, щоб доїхати до Ніка й Ільзи.— То не Віттакер надіслав ногу. Ти просто шукаєш приводу йому помститися».

Той, хто надіслав ногу, був організований, розсудливий, діяв ефективно; Віттакер, яким Страйк знав його двадцять років тому, був запальний, нестриманий, діяв хаотично.

І все-таки...

«Ти своє отримаєш...»

«Вона була вапняне дівча...»

— Чорт! — вилаявся Страйк, налякавши сусідів. Він щойно виявив, що проїхав свою пересадку.

11

Feeling easy on the outside, But not so funny on the inside.

Blue Oyster Cult, "This Ain’t the Summer of Love” [8]

Наступні кілька днів Страйк і Робін по черзі стежили за Платиною. Страйк знаходив привід зустрітися вдень і наполягав на тому, щоб Робін їхала додому засвітла, поки в метро ще людно. В четвер увечері Страйк ішов за Платиною, поки росіянка не возз’єдналася з вічно підозрілим Втораком, а тоді повернувся на Октавію-стріт у Вандсворті, де жив, ховаючись від преси.

Це вдруге за свою детективну кар’єру Страйк був змушений просити прихистку у своїх друзів — Ніка й Ільзи. Мабуть, у когось іншого він взагалі б не витримав, але і на орбіті цієї пари, де і чоловік, і жінка робили кар’єру, Страйк почувався незатишно. Хай якою незручною була тісна квартира на горищі, там він міг приходити і йти коли заманеться, їсти о другій ночі після стеження за об’єктом, ходити туди-сюди лункими металевими сходами і нікому не заважати спати. А тепер відчував невисловлену необхідність бути на спільній вечері й почувався асоціально, коли доводилося брати їжу з холодильника серед ночі, хоч йому це дозволили.

З іншого боку, Страйк і до армії був охайний та організований. Юначі роки, проведені серед хаосу й бруду, вселили в нього геть інакші звички. Ільза вже відзначила, що Страйк не лишає по собі жодного сліду в будинку, а от її власний чоловік, гастроентеролог, повсякчас розкидає речі й лишає шухляди висунутими.

Від знайомих з Денмарк-стріт Страйк знав, що фотографи і досі чатують під дверима офісу, тож планував до кінця тижня лишатися в гостьовій кімнаті в оселі Ніка й Ільзи. В кімнаті були білі стіні й панувала меланхолійна атмосфера очікування на своє справжнє призначення. Вже багато років подружжя безуспішно намагалося народити дитину. Страйк ніколи не розпитував їх про це і бачив, що принаймні Нік удячний йому за стриманість.

Обох він знав давно — Ільзу чи не все життя. Білява жінка в окулярах походила з Сент-Моса в Корнволлі, де Страйк мав найпостійнішу домівку з усіх. Вони з Ільзою разом ходили до молодшої школи. Коли Страйк приїздив пожити у Теда і Джоан — у дитинстві це траплялося регулярно,— вони дружили, попервах головно тому, що Ільзина мама була давньою шкільною подругою Джоан.