Кар'єра лиходія

Страйк думав, що цього буде досить, щоб Ільза забула про Робін (вона не єдина з його друзів казала: от ви з Робін так добре ладнаєте, то, може... а ти не думав, що...). Але Ільзу не так просто було віднадити від обраної стежки.

— Робін відклала весілля, так? А вони вже призначили нову...

— Так,— відповів Страйк.— Друге липня. Вона взяла додаткові вихідні, щоб поїхати додому в Йоркшир, бо треба... що там роблять до весілля? Повернеться у вівторок.

Дивна річ, а Страйк підтримав Метью, який наполягав, щоб Робін взяла вихідні у п’ятницю й понеділок. Йому спокійніше було знати, що Робін буде за двісті п’ятдесят миль від Лондона, з родиною. Робін страшенно розчарувалася, що не зможе прийти до «Старої синьої колодки» в Шордичі на зустріч з Вордлом, але Страйк ніби помітив у її поведінці й тінь полегшення.

Ільза наче засмутилася від новини, що Робін вийде за бозна-кого замість Страйка, та не встигла вона нічого сказати, як у нього в кишені завібрував мобільний. Дзвонив Грем Гардакр, давній колега за відділом спеціальних розслідувань.

— Вибачте,— сказав Страйк до Ніка й Ільзи, відставив тарілку і підвівся,— треба прийняти, це важливо... Гарді!

— Можеш говорити, Оґі? — спитав Гардакр; Страйк якраз прямував до дверей з будинку.

— Тепер можу,— відповів Страйк, за три кроки подолавши невеликий палісадник і виходячи на вулицю, щоб прогулятися і покурити.— Щось знайшов для мене?

— Правду кажучи,— нервовим тоном відповів Гардакр,— було б дуже до речі, якби ти сам приїхав і подивився, друже. У мене тут не ворент-офіцер, а суцільний головний біль. Не поладнали ми з нею. Якщо я почну відсилати інформацію, а вона пронюхає...

— А якщо я приїду?

— То зайдеш рано-вранці, а я лишу все на комп’ютері. Ну знаєш, виявлю халатність і не згорну файли.

Гардакр уже ділився зі Страйком відомостями, які, власне, не мав права розголошувати. Його щойно перевели до секції 35; Страйк не здивувався, що приятель не хоче ризикувати своїм становищем.

Детектив перейшов дорогу, сів на низенький кам’яний парканчик будинку навпроти, запалив цигарку і спитав:

— А воно варте того, щоб їхати аж до Шотландії?

— Залежить від того, що саме тобі треба.

— Давні адреси, родичі... інформація про медичні та психіатричні огляди теж не завадить. Брокбенк пішов у відставку за інвалідністю коли — у 2003-му?

— Саме так,— відповів Гардакр.

Якийсь гамір позаду змусив Страйка підвестися і озирнутися: власник паркану, на якому він сидів, викидав сміття. Це був маленький чоловічок років шістдесятьох, і при світлі вуличного ліхтаря Страйк розгледів, як роздратований вираз на його обличчі перетворюється на ввічливу усмішку: чоловік побачив Страйкові габарити. Детектив пішов геть, проминаючи здвоєні будинки; дерева в садках і живоплоти тріпотіли на весінньому вітерці. Скоро тут розвішають оздоби на честь весілля чергової пари. Невдовзі по тому вийде заміж і Робін.

— Гадаю, що про Лейнга ти небагато знайшов,— мовив Страйк з тінню питання в голосі. Армійська кар’єра шотландця була коротша за Брокбенкову.

— Ні... Але, Боже, що за персонаж! — відповів Гардакр.

— Куди його спрямували після Ґласгаузу?

То була військова в’язниця у Колчестері, через яку проходили всі в’язні-військовослужбовці, яких далі розподіляли по цивільних тюрмах.

— До В’язниці її величності «Елмлі». Після того про нього немає відомостей; доведеться звернутися до служби нагляду за достроково звільненими.

— Так,— погодився Страйк, випускаючи дим у зоряне небо. Вони з Гардакром розуміли, що Страйк уже не поліціянт і має не більше доступу до даних служби нагляду, ніж будь-який інший цивільний.— Звідки саме в Шотландії він походить, Гарді?

— З Мелроуза. Коли вступав до армії, вказав найближчою родичкою матір — я дивився.

— Мелроуз,— задумливо повторив Страйк.

Подумав про двох клієнтів, які ще лишалися: грошовитого дурня, який ловив кайф від спроб довести, що є рогоносцем, і багатої дружини й матері, яка платила Страйкові за докази того, що колишній чоловік переслідує їхніх синів. Батько був у Чикаго, а за Платиною можна було спокійно не ходити цілу добу.

Звісно, була вірогідність, що ніхто з тих чоловіків не має стосунку до ноги і Страйк усе собі надумав.

«Врожай і рук, і ніг...»

— Чи далеко до Мелроуза від Единбурга?

— Десь година чи півтори машиною.

Страйк викинув цигарку в канаву.

— Гарді, я приїду недільним нічним, зранку зазирну до офісу, а тоді поїду до Мелроуза — дізнаюся, чи не повернувся Лейнг до рідні й чи не знають вони, де він.

— Непоганий план. Заберу тебе з вокзалу, якщо попередиш, Оґі. Власне,— Гардакр налаштовувався на щедрий вчинок,— якщо це всього на один день, можу позичити тобі машину.

Страйк не одразу повернувся до цікавих друзів і холодного каррі. Закуривши знову, він поблукав туди-сюди вулицею, міркуючи. Тоді згадав, що в неділю ввечері має йти з Елін на концерт у Саутбенк-центрі. Вона хотіла прищепити Страйкові любов до класичної музики, хоча той навіть не вдавав бодай слабенького інтересу. Страйк глянув на годинник. Уже пізно дзвонити і казати, що не вийде; треба не забути це зробити завтра.