Кар'єра лиходія

— Далі погода буде краща,— пробурмотів Гардакр. їхали по бруківці крутої Роял-Майл, проминаючи крамниці, де продавали тартани й прапори зі здибленим левом, ресторани й кав’ярні, дошки з рекламою екскурсій і вузькі провулки, крізь які можна було глипнути на місто, що лежало внизу праворуч.

Ось постав замок на верхівці пагорба: темний загрозливий силует на тлі неба, оточений високими круглими стінами. Гардакр тернув праворуч, убік від увінчаних гербом воріт, де вже чатували туристи, що бажали уникнути черги. Біля дерев’яної будки він назвав своє ім’я, показав перепустку й поїхав далі, до прорізаного у вулканічній скелі отвору. Далі був залитий штучним світлом Тунель, вистелений товстими кабелями по стінках. Виїхавши з тунелю, опинилися високо над містом. Поруч вишикувалися на зубчастій стіні гармати, а далі тягнулися аж до далекого заливу Фертов-Форт оповиті туманом чорно-золоті шпилі й дахи міста.

— Красиво,— мовив Страйк, підходячи ближче до гармат, щоб роздивитися краєвид.

— Нічогенько,— погодився Гардакр, кинувши діловитий погляд на столицю Шотландії внизу.— Сюди, Оґі.

Через бічні дерев’яні двері увійшли до замку. Страйк пішов за Гардакром довгим і вузьким кам’яним коридором і піднявся кількома прольотами сходів, що для правого коліна стало випробуванням. На стінах висіли портрети вікторіанців у військових одностроях.

Двері на першому прольоті відчинялися в коридор з входами у кабінети. На підлозі лежав потертий темно-рожевий ковролін, стіни були зелені, мов у лікарні. Хоча Страйк ніколи раніше тут не бував, все здавалося рідним (сквот на Фулборн-стріт і близько не дорівнювався). Цим життям він жив раніше: можна сісти за перший-ліпший стіл, і за десять хвилин уже втягнешся в роботу.

На стінах були плакати. Один нагадував детективам про важливість «золотої години» (короткого часу після скоєння злочину, коли можна зібрати інформацію найлегше і найповніше) і про пов’язані з нею процедури, на іншому було зображено ліки, що найчастіше викликають звикання. Тут були білі дошки, списані даними про перебіг розслідувань і строками: «Чекаємо на розшифровки з телефону й аналіз ДНК», «Потрібна форма 3»,— і металеві шафки з переносними наборами для зняття відбитків пальців. Двері до лабораторії було відчинено. На високому металевому столі лежала подушка в поліетиленовому пакеті, заплямована коричневими плямами засохлої крові. Поруч у картонній коробці — пляшки зі спиртним. Де кров, там завжди алкоголь. У кутку стояла пляшка з-під віскі «Беллз», на яку повісили червоний берет — він і дав прізвисько роду військ.

Назустріч їм ішла коротко стрижена білявка у костюмі в тонку смужку.

— Страйк.

Він не одразу її впізнав.

— Емма Денієлз. Каттерик, 2002 рік,— усміхнулася білявка.— Ви назвали нашого штаб-сержанта мудилом безголовим.

— А,— озвався Страйк, а Гардакр пирхнув.— Ну, він такий і був. Ви підстриглись.

— А ви тепер знаменитість.

— То перебільшення,— сказав Страйк.

З сусіднього кабінету вистромився блідий молодик без піджака, явно зацікавлений розмовою.

— Еммо, в нас справи,— коротко мовив Гардакр.— Так і знав, що зацікавляться, коли тебе побачать,— сказав він Страйкові, заводячи приватного детектива у свій кабінет і зачиняючи двері.

Приміщення було досить темне, головно тому, що вікна виходили просто на голу скелю. Темно-рожевий ковролін і зелені стіни, точно як у коридорі, трохи оживлювалися фотографіями Гардакрових дітей і чималою колекцією пивних кухлів.

— Ну гаразд, Оґі,— сказав Гардакр, клацаючи клавіатурою, а тоді відступив, щоб Страйк міг сісти за його стіл.— Ось воно.

Відділ спеціальних розслідувань мав доступ до архівів усіх трьох служб. На моніторі було фото Ноеля Кемпбелла Брокбенка. Його зробили до того, як з ним познайомився Страйк, до того, як Брокбенка побили, від чого одне око у нього запало, а вухо розпухнуло. Коротко підстрижене темне волосся, довге вузьке обличчя, легка синява на щелепі й незвично високе чоло: Страйк згадав, як за першої зустрічі подумав, що ця довгаста голова і трохи зміщені риси обличчя мають такий вигляд, ніби голову Брокбенка стискали щипцями.

— Оґі, друкувати нічого не можна,— нагадав Гардакр, коли Страйк сів на комп’ютерний стілець з коліщатками,— але можеш сфотографувати екран. Кави?

— Чаю, якщо є. Дяка.

Гардакр вийшов, ретельно зачинивши двері, а Страйк дістав мобільний і поклацав екран. Удовольнившись якістю фото, прокрутив коліщатко мишки, щоб прочитати досьє на Брокбенка повністю. Записав дату народження й інші особисті дані.

Брокбенк народився на Різдво, того самого року, що й Страйк. Вступаючи до армії, вказав домашню адресу в Барроу-ін-Фернесі. Взявши участь в операції Гренбі (широкий загал знав її під назвою Перша війна у Перській затоці), Брокбенк одружився зі вдовою військового з двома доньками, однією з яких була Британі. Під час служби в Боснії народився син.