Кар'єра лиходія

Страйк не мав повноважень йому суперечити, але не забув того, що Лейнг уже схиляв до співчуття старшого за званням після брутальної поведінки і вияву непокори, свідками яких стали сотні людей. Коли Страйк розпитав, що Лейнг каже і як тримається, колега сказав, що той — меткий приємний чоловік з неочевидним почуттям гумору.

«Дисципліна шкутильгає,— визнав детектив, коли переглянув досьє на Лейнга,— але який з нього ґвалтівник? У нього дружина з Англії; вона тут, з ним».

І Страйк повернувся до розслідування справи про наркотики під пекучим сонцем. За кілька тижнів, маючи тепер солідну бороду (відрощував її щоразу, коли хотів мати «неармійський» вигляд), він лежав на підлозі задимленого горища і слухав предивну історію. Обшарпаний одяг Страйка, його «ісусівські» сандалі, широкі шорти і розмаїті браслети на широкому зап’ястку — наркоторговець, обкурений юний кіпріот, який валявся поруч, і не підозрював, що має в його особі справу з військовою поліцією. Вони відпочивали собі з косяками в руках, і новий приятель назвав Страйкові імена кількох солдатів, що торгували на острові — і не тільки канабісом. Юнак мав сильний акцент, Страйк уважно запам’ятовував перекручені імена — чи, може, псевдоніми,— і «Данналенг» не одразу поєднався у нього з уже знайомим іменем. Тільки коли юнак почав розповідати, що той «Данналенг» прив’язує і катує дружину, Страйк зрозумів, що йдеться про Лейнга.

— Псих,— байдужо розповідав волоокий хлопчина.— Бо вона піти хотіла.

У відповідь на обережні, ніби між іншим, розпитування кіпріот повідав, що історію чув від самого Лейнга. Склалося враження, що той розповів її почасти для розваги, а почасти — щоб юнак знав, з ким має справу.

Коли наступного дня Страйк зайшов до Сіфорт-Естейту, полудневе сонце пекло нещадно. Будинки тут були найстаріші на всій базі, потиньковані, трохи обшарпані. Страйк обрав для візиту час, коли Лейнг, з якого зняли обвинувачення у зґвалтуванні, був на службі. Подзвонивши у двері, Страйк почув лише далекий плач дитини.

— Вона, здається, боїться відкритого простору,— розповіла балакуча сусідка, що вибігла поділитися своєю думкою.— Щось там з нею не так. Дуже сором’язлива.

— А що її чоловік? — спитав Страйк.

— Донні? Ой, це душа компанія,— коротко відповіла сусідка.— Ви би бачили, як він зображає капрала Оуклі! Просто викапаний! Дуже смішно.

Існували численні правила, які обмежували проникнення до житла іншого солдата без його виразної згоди. Страйк стукав у двері, але ніхто не підходив. Він і далі чув дитячий плач. Страйк обійшов будинок. Фіранки на всіх вікнах були запнуті. Він постукав з чорного ходу. Нічого.

«Почув, що плаче дитина»,— ось єдине, що він зможе сказати на виправдання своїх дій. Можливо, цього буде недосить, щоб пояснити проникнення в чуже житло без ордера. Страйк не довіряв людям, які надто покладалися на інстинкти чи інтуїцію, але зараз був упевнений: щось не так. Він мав дуже тонко налаштоване чуття на все дивне, нездорове. Протягом усього дитинства він був свідком речей, які інші люди бачили хіба в кіно.

Двері піддалися й відчинилися з другого удару. В кухні смерділо. Сміття не виносили кілька днів. Страйк рушив усередину будинку.

— Місіс Лейнг?

Відповіді не було. Слабкий дитячий плач лунав з другого поверху. Страйк пішов сходами, гукаючи.

Двері до спальні були відчинені. В кімнаті панувала напівтемрява. Смерділо жахливо.

— Місіс Лейнг?

Вона була гола, прив’язана за одну руку до узголів’я і накрита просоченою кров’ю ковдрою. На матраці поруч лежало немовля в самому лише підгузку. Страйк бачив, що дитя якесь маленьке, нездорове.

Страйк кинувся визволяти жінку, однією рукою вже намацуючи телефон, щоб викликати швидку, але та захрипіла:

— Ні... ідіть геть... забирайтеся...

Страйк нечасто бачив такий страх. Чоловік був настільки нелюдяний, що здавався їй надприродною істотою. Поки Страйк звільняв її руку — зап’ясток був опухлий, закривавлений — жінка благала облишити її. Лейнг пообіцяв, що уб’є її, якщо дитина до його повернення не припинить плакати. Жінка ніби не могла навіть уявити майбутнє, у якому Лейнг не всемогутній.

Дональда Лейнга засудили на шістнадцять років за знущання над дружиною, і саме свідчення Страйка дозволили це зробити. Лейнг до останнього все відкидав, казав, що жінка сама себе прив’язала, що їй таке подобається, такий фетиш, що вона занедбала дитину і хоче підставити його, що це все — підстава.

То були найбрудніші Страйкові спогади. Дуже дивно було проживати їх наново, коли «міні» мчав повз зелені пагорби, що сяяли під чимдалі яскравішим сонцем. Такі краєвиди для Страйка були новиною. Гранітні скелі й округлі пагорби здавалися чужинно-величними — безлісі, спокійні, просторі. Більшу частину дитинства Страйк провів біля моря, де повітря відгонило сіллю; а тут була земля лісів і річок, загадкова й таємнича — не така, як Сент-Мос, маленьке містечко (колись притулок контрабандистів), де кольорові будиночки збігають схилом до пляжу.