Кар'єра лиходія

— То що відбувається? — спитав він, коли повернувся від бару. Кілька секунд подивившись, як Робін намагається розірвати пакунок з чипсами, Страйк їх забрав і відкрив пакунок сам.

— Нічого. Піду сьогодні ночувати у «Травелодж», та й усе.

— У «Травелодж».

— Так. Тут є в... поблизу є...

Вона опустила очі на мертвий мобільний і зрозуміла, що забула зарядити його ще з вечора.

— Не згадаю, де саме,— сказала вона.— Та облиш мене, я в нормі,— додала вона і заходилася шукати в сумці щось, у що можна висякатися.

— Так,— похмуро відповів Страйк,— оце тебе побачив і одразу впевнився.

— Я в нормі! — сердито відповіла Робін.— Завтра вийду на роботу як зазвичай, от побачиш.

— Ти думаєш, я прийшов тебе шукати через роботу?

— Не смій бути таким милим! — застогнала Робін, ховаючи обличчя за паперовою серветкою.— Я цього не витримаю! Будь нормальним!

— Нормальним — це яким? — здивувався Страйк.

— Буркотливим і некмн... некомунікабл...

— А ти хочеш комунікації?

— Ні,— збрехала Робін.— Просто подумала... треба, щоб робочі ст’сунки...

— Що в тебе сталося з Метью?

— А що в тебе з Елін? — і собі спитала Робін.

— А це тут до чого? — не знітився Страйк.

— Отож,— ухильно відповіла Робін і допила третій келих.— Х'чу ще...

— Питимеш щось безалкогольне.

Чекаючи на повернення Страйка, Робін роздивлялася стелю. Її було розписано театральними сценами: Навій голубиться з Титанією в оточенні фей.

— З Елін у мене все добре,— сказав Страйк, сідаючи за стіл; він вирішив, що обмін інформацією — найлегший спосіб змусити її розповісти про власні проблеми.— Мені все підходить, жодної драми. У неї є донька, з якою Елін мене не знайомить. Там складне розлучення.

— О,— озвалася Робін, дивлячись на нього понад склянкою кока-коли.— А як ви познайомилися?

— Через Ніка й Ільзу.

— А вони її звідки знають?

— Вони її не знають. Була вечірка, вона прийшла з братом. Брат — лікар, колега Ніка. Доти вони з Елін знайомі не були.

— О,— повторила Робін.

На мить вона забула про власну біду, поринувши у приватний світ Страйка. Все так нормально, так буденно! Прийшов собі на вечірку, завів розмову з прегарною білявкою. Страйк жінкам подобається — це Робін виявила за ті місяці, поки працювала з ним.

Коли тільки прийшла до нього, то не розуміла, що там за принади. Він надто сильно відрізнявся від Метью.

— А Ільзі подобається Елін? — спитала Робін.

Страйк аж здригнувся від такої проникливості.

— Е-е... так, гадаю, що так,— збрехав він.

Робін пригубила кока-колу.

— Гаразд,— мовив Страйк, ледь стримуючи нетерпіння,— твоя черга.

— Ми розійшлися,— відповіла вона.

Техніка провадження допиту підказала Страйкові мовчати, і десь за хвилину це рішення принесло плоди.

— Він... дещо мені розповів,— мовила Робін.— Учора ввечері.

Страйк чекав.

— І після того вже нема вороття. Після такого.

Робін була бліда й зібрана, але Страйк майже фізично відчував біль у її словах. Але чекав.

— Він спав з іншою,— вимовила вона тихо, задушено.

Пауза. Робін узяла свій пакет з чипсами, виявила, що вже все з’їла, і кинула пакет на стіл.

— Чорт,— вилаявся Страйк.

Він був здивований: не тим, що Метью спав з іншою, а тим, що він у цьому зізнався. У Страйка склалося враження, що вродливий молодий бухгалтер — з тих чоловіків, які вміють облаштовувати власне життя зручним для себе чином: де треба, розділяють, розкладають по комірках.

— І неодноразово,— тим самим задушеним голосом провадила Робін.— Ми її обоє знаємо. Сара Шедлок. Давня університетська подруга.

— Боже,— сказав Страйк.— Мені так прикро.

І йому таки було прикро — щиро прикро через її біль. Однак це одкровення пробудило й інші почуття — ті, що він тримав під суворим контролем, вважаючи і недоречними, і небезпечними,— і вони заворушилися всередині, пробуючи свою силу проти обмежень-пут.

«Не будь довбнею,— сказав собі Страйк.— Оцього ніколи не може бути. Це був би повний — просто королівський — провал».

— І як це він тобі розповів? — спитав він.

Робін не відповіла, але питання з жахливою ясністю повернуло її до тієї сцени.

Вітальня з кремово-білими стінами була замала для того, щоб вмістити настільки розлючену пару. Весь шлях додому з Йоркширу проїхали у «лендровері», якого Метью не хотів. Десь на цьому шляху накручений Метью заявив, що це лише питання часу — коли Страйк підкотить до неї; ба більше, він висловив підозру, що Робін це радо прийме.

«Він мій друг, та й усе! — кричала вона на Метью з протилежного боку дешевого дивана; сумки з поїздки так і стояли у коридорі.— І те, що ти вирішив, ніби мене заводить той факт, що його нога...»

«Чорт, яка ти наївна! — кричав у відповідь Метью.— Він твій друг, тільки поки не потягне тебе в ліжко, Робін...»

«За чиїм зразком ти його судиш? Ти що, сам тільки й вичікуєш, щоб накинутися на колег?»

«Та звісно, що ні! Але ти в такому нездоровому захваті від нього — він же чоловік, вас у тому офісі всього двоє...»

«Він мій друг, як-от Сара Шедлок — твоя подруга, але ж ти ніколи...»