Кар'єра лиходія

Робін опустила руки й розплющила очі. Сьогодні вони були сухі; здавалося, ніби сліз уже не стало. Біль від зізнання Метью вже не протинав її. Лишилося тільки тупе муляння, придушене більш нагальною панікою через шкоду, якої вона могла завдати своїм кар’єрним перспективам. Як можна було утнути таку дурість і розповісти Страйкові про те, що з нею сталося? Чи ж вона досі не вивчила, до чого призводить відвертість?

За рік після зґвалтування, коли страх перед відкритим простором було подолано, а її вага майже повернулася в норму, Робін тягнуло повернутися у світ і надолужити згаяний час. Тоді вона висловила загальний інтерес до «чогось такого», пов’язаного з кримінальними розслідуваннями. Не маючи університетської освіти, зате маючи подерту на шмаття впевненість у собі, Робін не наважилася вголос озвучити своє бажання стати детективом. І цс було добре, бо всі знайомі взялися відмовляти її навіть від того боязкого бажання попрацювати десь на периферії поліцейської справи — навіть мама, яка зазвичай розуміла її як ніхто. Всі сприйняли цей дивний новий інтерес за ще один прояв нездужання, за нездатність відкинути те, що її спіткало.

Але все було не так: те бажання з’явилося задовго до зґвалтування. Ще восьмирічною Робін сказала братам, що ловитиме злодіїв, і ті підняли її на посміх — тільки тому, що так слід було вчинити, бо ж вона була дівчинка та їхня сестра. Робін сподівалася, що така реакція була породжена не оцінкою її здібностей, а якимось загальним чоловічим рефлексом, проте після того їй уже не кортіло говорити про цікавість до детективної справи перед трьома гучноголосими й нестриманими братами. Робін нікому не казала, що пішла вивчати психологію, потай маючи на меті зайнятися складанням психологічних портретів злочинців.

Ґвалтівник спаплюжив її шлях до тієї мети. Він забрав у неї ще й це. Утвердження своєї мрії одночасно з одужанням від стану крайньої вразливості, коли всі чекали, що вона ось-ось зірветься знову, виявилося надто важким. З виснаженості й відчуття обов’язку перед рідними, які так любили й захищали її в найтяжчу мить, Робін відклала мрію всього свого життя, і всіх інших те рішення повністю задовольнило.

А тоді агенція з тимчасового працевлаштування помилково відіслала її до приватного детектива. Вона мала лишитися в нього на тиждень — а лишалася й досі. То було диво. Спершу талан, а далі талант і наполегливість допомогли Робін стати цінною для Страйка (який тоді ледь зводив кінці з кінцями) і зробитися саме тою, ким вона мріяла стати, поки чужий чоловік не використав її для задоволення своїх збочених бажань, ніби неживий одноразовий предмет, а потім побив і придушив.

Нащо, нащо вона розповіла Страйкові про те, що з нею сталося? Він переймався через неї ще до того, як почув її історію, а що ж буде тепер? Вирішить, що вона занадто вразлива для такої роботи (цього Робін була певна), а тоді швидко відтіснить її вбік, бо вона нездатна нести тягар відповідальності, який він покладає на напарника.

Тиша й солідність кімнати у георгіанському стилі були нестерпні.

Робін виборсалася з-під важкої ковдри і паркетом рушила до ванної кімнати, де стояла ванна на ніжках і без душу. За п’ятнадцять хвилин, коли Робін уже вдягалася, на столику під дзеркалом задзвонив мобільний (на щастя, вона вчора не забула поставити його на зарядку).

— Здоров,— привітався Страйк.— Як ти?

— Нормально,— ламким голосом відповіла Робін.

Понад сумнів, дзвонить, щоб сказати їй не приходити.

— Щойно телефонував Вордл. Вони знайшли решту тіла.

Робін аж гепнулася на одноногий табурет, обіруч притискаючи телефон до вуха.

— Що? Коли? Хто вона?

— Розповім, коли заберу тебе. Вони хочуть з нами поговорити. Буду під готелем о дев’ятій. Обов’язково щось поїж,— додав він.

— Корморане! — гукнула Робін, поки він не повісив слухавки.

— Що?

— Я... я досі в тебе працюю, так?

Коротка пауза.

— Ти про що? Звісно, ти в мене працюєш.

— Ти не... я досі... нічого не змінилося? — спитала Робін.

— А ти робитимеш, як я кажу? — спитав Страйк.— Коли я кажу не ходити поночі — ти тепер робитимеш, як я кажу?

— Так,— відповіла Робін трохи непевно.

— Добре. Побачимось о дев’ятій.

Робін видала довге, тремке зітхання. Нічого не скінчено: він від неї не відмовився. Несучи мобільний назад на столик, вона помітила, що вночі прийшло найдовше текстове повідомлення, яке Робін колись отримувала.