Кар'єра лиходія

— Кажеш, познайомився з ним в армії?

— Так,— відповів Страйк.

Протягом кількох секунд Робін гадала, що він не буде розповідати далі, але потім зрозуміла, що Страйк просто чекав, поки літня пара, яка шукала собі місце, вийде з зони чутності. Коли пара пішла, Страйк провадив:

— Він був майором. Сьома бронетанкова бригада. Одружився з удовою загиблого однослуживця. Вона мала двох маленьких доньок. Також у них була спільна дитина — хлопчик.

Викладати факти було легко. Страйк нещодавно перечитав досьє на Брокбенка, але, власне, ніколи того всього не забував. Такі справи лишаються з людиною назавжди.

— Старшу падчерку звали Британі. У віці дванадцятьох років вона розповіла своїй однокласниці в Німеччині про сексуальне насильство. Однокласниця розповіла мамі, та звернулася до поліції. Запросили нас. Сам я з Британі не розмовляв — це робила жінка-поліціянтка, я тільки бачив запис.

Найбільшого болю Страйкові завдало те, якою дорослою хотіла здаватися Британі, якою зібраною. Вона боялася того, що буде з близькими після її обмовки, намагалася взяти свої слова назад.

Ой ні, та вона не казала Софі, ніби вітчим погрожував убити меншу сестру, якщо вона патякатиме! Ні-ні, Софі не бреше — то просто жарт, та й годі. Вона питала в Софі, як не завагітніти, бо... бо просто цікаво, всі ж хочуть про таке знати. Ні, вітчим не казав,

що поріже її маму на дрібні шматочки, якщо вона розповість... А що з ногою? Ой, та це теж жарт... це все несерйозно... вітчим сказав, що хотів відрізати їй ногу, коли була зовсім мала, але мама заскочила його за цим і не дозволила. Вітчим казав, це за те, що вона дитиною потоптала йому клумбу,— але то він так жартує, от спитайте маму. Він її не різав. Ні, не різав, тільки не татусь, ви що.

Несвідомий вираз, з яким вона вимовила те слово — «татусь», не покинув Страйка і досі: мов дитина, що намагається проковтнути холодний рубець, бо інакше покарають. Дванадцять років — і вже засвоїла, що життя для її близьких може бути стерпним, тільки якщо вона мовчатиме і дасть вітчиму робити все, що йому заманеться.

Після першої ж розмови з місіс Брокбенк Страйк почав ставитися до неї вороже. Вона була худа і сильно нафарбована — понад сумнів, теж у своєму роді жертва, але Страйкові видалося, що вона охоче поклала Британі на вівтар, щоб урятувати двох інших дітей, заплющуючи очі на довгі відлучки чоловіка і старшої доньки з дому. Її небажання знати правду дорівнювало співучасті. Брокбенк казав Британі, щоб не розповідала, що він з нею робить під час довгих поїздок у сусідні ліси чи темні провулки; а як бовкне, то він ось що заподіє її мамі й сестрі: поріже на маленькі шматочки і закопає в садку. А тоді забере Раяна (маленького сина, єдиного члена родини, якого Брокбенк так-сяк любив) і поїде туди, де їх ніколи не знайдуть.

«То був жарт, просто жарт собі. Я несерйозно».

Ламає тонкі пальці, окуляри з’їхали набік, ноги — короткі, не дістають до підлоги. Британі навідріз відмовлялася від медичного огляду, коли Страйк і Гардакр поїхали до будинку Брокбенка, щоб притягнути його на допит.

— Коли ми приїхали, він був п’яний мов чіп. Я пояснив, нащо ми приїхали, а він і кинувся на мене з розбитою пляшкою. Я його вирубав,— додав Страйк без тіні пихи,— але краще б не торкався взагалі. Такої потреби не було.

Раніше він цього ніколи не визнавав, хоча Гардакр (який покривав Страйка під час подальшого розслідування) теж усе знав.

— Але якщо він на тебе кинувся з пляшкою...

— Я міг відібрати пляшку, не кидаючи його об стіну.

— Ти кажеш, він був здоровий...

— Але дуже п’яний. Я міг з ним упоратися без побиття. Там був Гардакр, тож нас було двоє на одного. Правду кажу, я радий був, що він на мене напав. Дуже кортіло його вдарити. Хук справа, вибив з нього памороки у буквальному сенсі — і завдяки цьому пін легко відбувся.

— Відбувся, попри те, що...

— Просто відбувся,— відповів Страйк.— Вийшов чистий-чистісінький.

— Але як?

Страйк випив ще кави. Його погляд був розфокусований від спогадів.

— Після того, як я його вдарив, Брокбенк потрапив до шпиталю, бо мав тяжкий епілептичний напад, коли оговтався. Черепно-мозкова травма.

— О Боже,— вимовила Робін.