Кар'єра лиходія

Коли дістався додому, тіло знайшли. Показали по телевізору; чоловік дивився, поїдаючи харчі з таці, яку поставив собі на коліна. Знайшли спалену машину, а от номери — ні; і ще — оце був доказ його неймовірного талану, благословенного захисту з боку всесвіту — арештували бойфренда, з яким сварилася дівка, висунули проти нього обвинувачення і (попри практичну відсутність доказів) посадили! Іноді чоловікові досі бувало смішно від думки, що те тупоголове відбуває за нього строк...

І все-таки оті довгі години за кермом у темряві, коли будь-яка зустріч з поліцією могла виявитися фатальною, коли його могли попросити вивернути кишені, чи якийсь уважний пасажир помітив би засохлу кров,— усе те стало чоловікові важливим уроком. Плануй кожнісіньку дрібницю. Ні в чому не покладайся на везіння.

Ось чому зараз украй важливо потай вийти по мазь «Вікс вапораб». Пріоритет номер один: дурні махінації Отієї не повинні перешкоджати його власним планам.

30

I am gripped, by what I cannot tell...

Blue Oyster Cult, “Lips in the Hills”[25]

Страйк був звичний до перепадів між лихоманною активністю і вимушеною пасивністю в ході розслідування. Однак у вихідні після мандрівки до Барроу, Маркет-Гарборо і Корбі він відчував дивну напруженість.

Поступове повернення до цивільного життя, що тривало останні кілька років, принесло з собою вимоги, від яких протягом військової служби Страйк був захищений. Рано-вранці в суботу подзвонила сестра Люсі — єдина з братів і сестер, що мала з ним спільне дитинство,— і спитала, чому Страйк не відповів на її запрошення прийти на день народження середульшого небожа. Страйк пояснив, що був у від’їзді й не мав доступу до пошти, але Люсі не слухала.

— Ти в Джека герой, щоб ти знав,— казала вона.— Він дуже хоче, щоб ти прийшов.

— Вибач, Люсі,— відповів Страйк,— але не можу. Надішлю йому подарунок.

Якби Страйк і досі служив у відділі спеціальних розслідувань, Люсі не відчувала б за собою права вдаватися до емоційного шантажу. Тоді він подорожував світом і легко уникав зобов’язань перед родиною. Люсі мала його за невід’ємну деталь величезної і невблаганної армійської машини. Та коли Страйк не піддався її красномовному опису нещасного восьмирічного небожа, який виглядає дядька Корморана у хвіртці, Люсі відступила і натомість спитала, як просувається полювання на чоловіка, що надіслав ногу. З її тону було зрозуміло, що отримання посилок у вигляді відрізаних ніг — річ нереспектабельна. Щоб вона відчепилася, Страйк збрехав і сказав, що лишив цю справу поліції.

Він любив молодшу сестру, але прийняв те, що їхні стосунки тримаються майже цілковито на спільних і головно травматичних спогадах. Він ніколи не говорив з Люсі відверто — хіба тільки змушували обставини — просто тому, що будь-які зізнання її лякали і тривожили. Люсі жила з постійним відчуттям розчарування через те, що тридцятисемирічний брат чинить спротив усім речам, які вона вважає необхідними для його щастя: роботі зі стабільним графіком, прибутку, дружині, дітям.

Радий її здихатися, Страйк зробив собі третє горнятко чаю за ранок і влігся в ліжко зі стосом газет. У кількох надрукували фото Келсі Платт, жертви вбивства: в синій шкільній формі, з усмішкою на негарному прищавому личку.

В самих трусах (волохатий живіт не став менший, бо останні два тижні Страйк набивав його фаст-фудом і шоколадками), він з’їв півпакета печива і переглянув кілька статей, але вони не повідомили нічого нового, тож Страйк перемкнувся на спортивні новини про завтрашній матч між «Арсеналом» і «Ліверпулем».

Він читав, коли задзвонив мобільний. Страйк навіть не усвідомлював власної напруженості; він зреагував так швидко, що заскочив Вордла зненацька.

— Чорт, оце ти швидко! Ти що, сидиш на тому телефоні?

— Що таке?

— Ми були в сестри Келсі — її звати Гейзел, вона медсестра. Шукаємо, з ким Келсі контактувала, обшукали її кімнату, взяли її ноутбук. Вона виходила на той самий форум, де люди обговорюють, як би відрізати від себе шматочок, і питала там про тебе.

Страйк почухав густу кучеряву чуприну і, слухаючи, далі вдивлявся у стелю.

— Зібрали персональні дані на кількох людей, з якими вона регулярно спілкувалася на тих форумах. До понеділка вже матиму фото — де тебе шукати?

— Тут, в офісі.

— Гі чоловік, екс-пожежник, каже, що Келсі постійно його розпитувала про людей, які не могли вибратися з дому, про аварії і все таке. Вона дійсно хотіла позбутися ноги.

— Ісусе,— буркнув Страйк.

Коли Вордл повісив слухавку, Страйк не зміг зосередитися на кулуарних інтригах в Еміратах. За кілька хвилин він зовсім перестав зображати інтерес до долі Арсена Венгера і його команди і знову втупився у тріщини на стелі, неуважно крутячи мобільний.

Засліплений полегшенням від думки, що нога належить не Британі Брокбенк, Страйк думав про жертву менше, ніж зазвичай. Але тепер він уперше замислився про Келсі й про лист, який вона йому написала і який він не дав собі клопоту прочитати.