Казки народів світу

— Робота є робота,— здвигнув плечима наймолодший брат і пішов по воду.

Брати неохоче подалися за ним.

Цілий день вони мусили носити воду, щоб наповнити відра, а ввечері були такі потомлені, що й їсти їм уже не хотілося. Полягали під деревом і заснули, як убиті. Наступного дня знову те саме, і так день у день. Але велетень був задоволений ними і не скупився на харчі. Тим часом наймолодшому братові велося дедалі гірше. Старші брати, що ситішими ставали, то менше мали охоти працювати. І не раз траплялося, що він носив воду сам, а брати або спали, або теревенили собі.

Довго тяглися три роки служби, але й вони скінчилися. За цей час достигли яблука, і брати вже готувалися в дорогу. Коли настав час їм відходити, велетень дотримав слова і дав братам стільки яблук, скільки вони могли в торби набрати.

Раді та щасливі, подалися брати до свого краю. А там — і до королівського замку, до скам’янілих королівен.

Дорогою, вже недалеко від королівської столиці, їх захопила гроза. Блискавки навпіл розтинали небо, раз за разом тарахкав грім, і лило, як із ринви. Довелося братам шукати сховку від дощу. На щастя, неподалік од дороги стояла низенька вбога хатина. Вони туди. Двері їм відчинила бабуся з червоними, заплаканими очима.

— Заходьте,— запросила вона,— хоча в цій хаті смуток. Щойно помер мій єдиний син.

Наймолодшому братові стало жаль бабусі, і він дістав із торби одне яблуко, вичавив з нього кілька крапель соку й покропив ними її неживого сина. Той розплющив очі, усміхнувся до матері й підвівся. Мати його зраділа неймовірно. Не знала, де й посадовити братів, чим пригостити їх, як їм дякувати, а особливо наймолодшому. І вже їх нікуди не пустила — вмовила-таки залишитися в неї на ніч.

Полягали брати за піччю і невдовзі поснули. Аж серед ночі найстарший брат прокинувся: якась недобра думка мучила його. «Усе той наймолодший і наймолодший! Це коли ми й одружимося з королівнами, то й тоді він буде такий добрий для всіх, що й усе королівство розтринькає. Ні, цьому не бувати!»

Найстарший брат розбудив середнього, пошепталися вони вдвох, тоді забрали в наймолодшого торбу з яблуками й рушили в дорогу, а його залишили самого.

Прокинувся вранці наймолодший брат, дивиться: нема ні братів, ні його торби з яблуками. Одягнувся, в кишені намацав лише одне яблуко — те, яким учора оживив бабиного сина. Аж не вірилося йому, що брати могли таке зробити. Попрощався з бабусею та її сином і, сумний, пішов до королівського замку.

Столиця була вся в прапорах, але якось дивно були розвішані вони: барвисті висіли впереміж із чорними.

— Що означають ці прапори? — запитав наймолодший брат чоловіка, що перший трапився йому на вулиці.

— А хіба ти не знаєш? — здивувався той.— Сьогодні раненько прийшли в наше місто два лікарі. Вони принесли якісь нетутешні ліки й ними оживили скам’янілих людей, крім наймолодшої королівни. Коли підійшли до неї, то в них уже не вистачало ліків. Через те між барвистими висять і чорні прапори.

Наймолодший брат швидше подався до королівського замку. Тут він одразу попросив, щоб його відвели до скам’янілої королівни. Такої гарної дівчини він, відколи живе, ще не бачив. Хлопець тільки ніяк не міг збагнути, як це його брати, рятуючи інших, аж наостанку підійшли до неї.

Вичавив він із яблука, яке лишилося в нього в кишені, кілька крапель на чоло королівни, на очі, на губи, на обличчя. Королівна ніби прокинулася, всміхнулася щасливо, обняла його й мовила:

— Дякую тобі, мій милий, що ти звільнив мене з кам’яного полону!

У замку запанувала несказанна радість. Гримнули на мурах гармати, сповіщаючи люд про те, що ожила й наймолодша королева дочка. Притьмом поздіймали чорні прапори, й було оголошено державне свято.

Король підвівся зі свого престолу й на очах у всіх поцілував наймолодшого брата. Старші брати знітилися, принишкли,— боялися, що наймолодший тепер почне мстити їм. Але той уже не мав на них зла. Простягнув братам руки й сказав:

— Забудьмо, що було. Будьмо добрими братами, живімо в злагоді, як колись.

Через кілька днів у замку гуляли весілля. Брати одружилися з королевими дочками. Найкращою парою були наймолодша дочка і наймолодший теслин син, якого король призначив своїм спадкоємцем. Весілля грали три дні. Усі пили, їли й танцювали, скільки душа бажала. Танцював навіть старий король, хоча радник йому казав, що в його літах таке вже не личить робити.

ЧЕСНИИ ВІВЧАР Угорська народна казка

Якось до короля Матяша приїхав у гості сусіда-король. Привітались вони, як давні друзі. От гість і каже:

— Чув я, що у вас є вівця, яка дає золоту вовну.

— Еге ж,— гордо відповів король Матяш,— в отарі є в мене одна золотошерста вівця. Є й вівчар, який ніколи не бреше.

А сусідній король на це:

— Не може такого бути. Ось я доведу! Обдурю його так, що він і не схоче, а збреше.

— Б’юсь об заклад, що він цього не зробить! Якщо програю — віддам половину свого королівства,— сказав король Матяш.

— А я віддам половину свого королівства, якщо він не збреше,— відповів гість.

Вони сказали один одному «на добраніч» і розійшлись.