Казки народів світу

Селянин із жінкою та сином кинулись за рибиною, а вона — шубовсть у ставок! Син спересердя вхопив вершу, викинув звідти зайця і заходився виловлювати рибину. А заєць дременув до лісу.

Біг заєць, біг, аж поки добіг до широкої річки. Таку не перестрибнеш, і переправитись немає на чому. Розгубився заєць. Коли це бачить — лежить на березі крокодил, уткнувся носом у пісок та й відхекується. Заєць усміхнувся сам до себе й гукає:

— Гей, брате крокодил! Перевези мене на той берег, і я видам за тебе заміж свою сестру. А сестра моя — красуня з красунь, про це всі знають.

Крокодил розніжився від заячих слів і закивав головою.

Заєць стрибнув крокодилові на спину, і крокодил доправив його на той берег.

Стрибнувши на берег, заєць глузливо засміявся:

— Красненько дякую! Але не діждеш ти, Щоб віддав за тебе свою сестру! А ти й повірив? Чи ти ба!

Крокодил розлютився і вирішив будь-що розквитатися з зайцем.

Якось заєць гуляв собі, і раптом йому страшенно схотілося пити. Він побіг до річки. Крокодил побачив зайця ще здалеку. Він поклав собі на голову жмут трави й тихенько підплив до лукавця. Заєць подумав, що то купина, і стрибнув туди, щоб поласувати свіжою зеленню. Тут його схопив крокодил. Затиснув у пащі й сердито гарчить. А заєць раптом як засміється:

— Твоїм гарчанням хіба що малих дітей лякати! От якби ти зіпнув на всю пельку: «Ха! Ха!»— я б насправжки злякався!

Крокодил послухався зайця — роззявив пащеку та як зіпне: «Ха! Ха!» А заєць — стриб! — і на березі опинився.

Довго стояв і реготав, аж за боки брався, а потім спокійнісінько пішов собі.

ЯК ЛЕДАР СВОЇ РУКИ Й НОГИ ПОЗИЧАВ В’єтнамська народна казка

Давно колись жив собі хлопець, такий ледацюга, яких світ не бачив. Ніколи він нічого не робив. Навіть своєї хати жодного разу не замів.

В селі називали його Ледарем Ба.

Якось видався неврожайний, голодний рік. А Ледар Ба так само цілими днями вилежувався й нічогісінько не робив. Та кінець кінцем йому живіт до спини підтягло.

— Ех, попоїсти б чого-небудь!— зітхнув Ледар.

— Бачили такого?— гримнула на нього мати.— Що, в тебе рук-ніг немає, як у інших людей? Чи вони не тим кінцем причеплені? Хіба не можеш піти й заробити на хліб?

Сказала це мати й пішла в село. Залишився Ледар Ба сам, лежить і бурмоче невдоволено:

— Ноги? Хіба вони не для того, щоб ходити на гулі? А руки? Хіба вони не для того, щоб підносити їжу до рота? Невже руки й ноги в мене для праці?

Думав Ледар, думав, а голод не відпускає, дошкуляє все дужче.

— Якби хто-небудь позичив мені пару хороших рук і ніг!— замріяно мовив Ледар.— Нехай би вони за мене попрацювали. Ото було б добре!

Крізь шпарину в даху пробився сонячний зайчик і затанцював на долівці.

— Якби-то цей зайчик обернувся зараз на коржа!— каже сам до себе Ледар.

Дивиться Ледар Ба — і очам не вірить: на тому місці, де щойно витанцьовував сонячний зайчик, лежить корж, а на ньому чималий шматок ковбаси!

Ледар підскочив до коржа, схопив його й став наминати. За мить від коржа з ковбасою навіть крихти не залишилося. Ледар і губи пообсмоктував. А потім знову простягся на ліжку.

Та не минуло й хвилини, як він підвівся на лікті і витяг шию — чи не з’явиться на тому місці, де стрибав сонячний зайчик, ще один корж. Та з’явився не корж, а гриб з червоним оксамитовим капелюшком. Той гриб ріс просто на очах. Не встиг Ледар подих перевести, як гриб перетворився на невеличкого чудернацького чоловічка.

Ледар Ба злякався мало не до смерті і хотів був тікати, але відчув, що не може й ворухнутися.

Чудернацький чоловічок виявився чаклуном.

— Не бійся,— мовив він усміхаючись.— Це я дав тобі коржа. Я хочу тобі допомогти. Ти сказав, що хотів би, аби тобі хтось руки й ноги позичив, адже так? Ну що ж, я ладен це зробити. Тільки з умовою: спершу я позичу тобі руки й ноги, а потім ти мені. Згоден? То й гаразд. Чи надовго тобі будуть потрібні добрі руки й ноги?

Ледар подумав про коржа з ковбасою, про те, що зараз усі голодують...

— На три роки,— відповів він,— але спершу ви мене як слід нагодуйте.

— Це неважко?— засміявся той у відповідь.— їж собі на здоров’я!

З цими словами чаклун зник, а на місці сонячного зайчика з’явилася таця з різними м’ясними стравами. Ледар Ба присунув до себе тацю й заходився наминати, аж за вухами лящало. Він так захопився, що й матері нічого не лишив, а в неї вже три дні й ріски в роті не було.

Наївся Ледар — і раптом відчув, що ноги в нього відпали, а натомість приросли нові. Потім і руки так само відпали, а нові приросли.

Ледар із подивом розглядав свої нові руки й ноги. Потім загорнув старі руки й ноги в полотнинку і сховав у скриню, на самісіньке дно. Навіть сам здивувався, як спритно це зробив. «Оце так!»—пробурмотів Ледар.

А коли нові ноги самі понесли його до дверей, а нові руки самі схопили віника й заходилися замітати підлогу, Ледар подумав, що це йому сниться.