Один літній селянин зняв з голови хустку і хотів зав’язати Ба очі, але той зупинив його:
— Стривайте, а що я матиму, коли перерубаю все, як обіцяв?
Дроворуби полізли по гаманці, повитягали гроші, насипали цілу купу.
— Ось твоя плата,— сказали вони.
Ледар Ба вмить згріб гроші і зсипав їх до себе в кишеню.
— Ну гляди ж,— пригрозили дроворуби,— якщо збрехав, то ми так намнем тобі боки, що й своїх не впізнаєш!
Дроворуби зав’язали Ледареві очі й сіли покурити. Та недовго вони курили. Хвалькуватий прибулець працював так, що вони пороззявляли з подиву роти. Він ураз розколював поліно, навіть товсте-товстелезне.
Не минуло й півгодини, як він порубав усі дрова.
— Ну що?— гордо спитав Ледар Ба і зняв з очей пов’язку.— Тепер ви переконалися, що в мене руки й ноги чарівні?
Дроворуби щільно обступили Ба і заходилися один поперед одного його розхвалювати:
— Що й казати, сила в тебе неймовірна
До того ж із зав’язаними очима все чисто бачиш! Недаремно взяв гроші наперед! Спасибі, що позбавив нас добрих десяти днів важкої праці!..
Дроворуби стали запрошувати Ледаря Ба погостювати в них.
Вже наступного ранку чутка про його дивовижну силу та спритність облетіла все село. Староста того села славився богатством і скупістю. На подвір’ї в нього стояло кілька сараїв, де лежало міцнюще залізне дерево. Отож староста звернувся до Ледаря Ба:
— Якщо ти порубаєш усі мої дрова за один день, я заплачу тобі десять золотих. Та якщо не встигнеш упоратися, нічого не одержиш. Якщо згоден, ходімо до мене.
Ледар Ба закинув на плече сокиру й пішов слідом за старостою. За ними потяглося мало не все село — всім цікаво було подивитись, як працюватиме прибулець.
— Умова в нас така,— сказав староста селянам.— Наймит повинен перерубати всі дрова за один день, і тоді господар платить йому десять золотих. А хто свою обіцянку не виконає, той платитиме штраф.
Скупий староста був певен, що Ледар Ба, хоч би як спритно працював, не нарубає таку купу дров,— і наперед радів, що матиме чимало нарубаних дров і не витратиться ні на гріш. Та коли він побачив, як легко встромляється сокира Ба у величезні стовбури й розколює їх з одного удару,— перелякався. А завваживши, як легко рухається Ба, змахуючи сокирою над головою, мовби це тонесенька тростинка,— злякався ще дужче.
Сонце тільки почало хилитися до заходу, а геть усі стовбури були порозколювані й порубані.
Селяни обступили Ледаря Ба й дивилися на нього, як на чародія, голосно висловлюючи свій захват.
Скупому старості довелося винести десять золотих і розплатитися з дивним дроворубом.
«Можна було б якось схитрувати, щоб не дати грошей, але не з цим,— скрушно подумав староста.— Цей з усією моєю сім’єю розправиться — йому це так легко, як пуголовка розчавити».
Староста примусив себе всміхнутися й похвалив Ледаря Ба:
— Ну й моцак із тебе! В цілому світі, мабуть, нема нікого дужчого.
І почав Ледар Ба ходити по селах. У повінь він тягав на линві човни проти течії. Якось він переніс величезну кам’яну брилу — її не могли навіть зворухнути сотні чоловік із важелями. Носив стовбури дерев, підняти які було не під силу й слонові. Одне слово, виконував будь-яку роботу і з допомогою своїх чарівних рук та ніг заробив купу грошей. Щодня Ледар Ба по саму зав’язку наїдався дорогими й рідкісними стравами.
Одного разу він тяг колоду — таку важелезну, що її навряд чи могли б нести двадцять чоловік. Побачив це старий корзинник та й каже:
— Сила в тебе є, ніде правди діти, але ти можеш виконувати лише важку грубу роботу. А спробуй-но взятися за якесь діло, що вимагає майстерності — отут і руки опустиш...
Щаслива нагода побитися об заклад сама йшла Ледареві Ба в руки. Чи ж міг він її пропустити?
— В плетінні корзин теж ніхто зі мною не зрівняється!— заявив він.
Дід страшенно розсердився на зухвальця і, хоч був дуже бідний, побився об заклад на цілий срібняк — усі свої гроші.
Ледар Ба звернувся до людей, що зібралися навколо них:
— Якщо виявиться, що я плету корзини повільніше й гірше, ніж цей дід, то я плачу сто золотих. Підключайтеся до закладу! Якщо виграєте, то поділите виграш поміж себе, а як програєте, я заберу все!
Юрба загула, завирувала, кожен ставив скільки міг, і незабаром зібралася чимала купа грошей.
Ледар Ба усівся плести корзину, сплів її й виграв заклад. Відтоді він часто забивався об заклад і завжди вигравав.
Нарешті Ба добрався до стольного міста. Саме в цей час королівський човен під парчевими вітрилами, прикрашений вирізьбленим драконом, сів на мілину. Сотні воїнів вовтузились у грузькому мулі, намагаючись зіпхнути човен на глибоку воду, та хоч як вони смикали, хоч як штовхали — нічого в них не виходило. Король нетерпелився, він ладен був послати на підмогу воїнам усіх своїх охоронців.
Аж тут до них неквапом наблизився Ледар Ба.
— Оце так!— вигукнув він.— Отакий гурт не може стягти човна? Я б і однією рукою впорався!
Почувши таку зухвалу мову, король скипів гнівом і наказав своїм охоронцям притягти до нього хвалька.
Ледар Ба став перед очі короля, мовби так і треба.
— Б’юсь об заклад, що стягну човна!