Казки народів світу

Спустило передні лапи вниз, та замість місяця вони зачерпнули повну пригорщу води. У криниці колами пішли хвилі. Місяць розпався на дрібні цятки і розплився в усі боки.

— Ой лишечко! Місяць порвався! — заголосило мавпеня.

Велика мавпа почула це і сердито мовила:

— Оце так помічники! Навіть такої дрібниці не здатні зробити! Порвали на шматки місяць! Що ж нам тепер робити?

Невдовзі хвилі в криниці уляглися, і ясне коло місяця знову опинилося на своєму місці.

— Не хвилюйтесь! — зраділо мавпеня.— Місяць знову цілий.

Воно ще раз простигло лапи вниз, та й цього разу в жмені замість місяця була вода, а світле коло розділилося на кілька світлих плям. Лапи мавпеняти ще кілька разів пірнали у воду, щоб виловити хоч уламки місяця, та надаремно.

— Що ж мені робити? — запхикало в розпачі мавпеня.— Тільки торкнешся цього місяця, а він враз розпадається. Ніяк його в руки не візьмеш.

— Доки ми висітимемо? Вже лапи болять! — почали ремствувати інші мавпи.

Велика мавпа задерла голову й глянула на небо. Звідти до неї усміхався ясний повний місяць.

— Погляньте! — звернулася вона до всієї ватаги.— Місяць спокійнісінько висить собі на небі, а там, у криниці, певно, його відображення. Вилазьте, дурні, мерщій сюди!

Усі мавпи послухали її і хутко повилазили з криниці. Потім посідали на розлогому гіллі і, весело сміючись, позирали на ясне коло повного місяця.

П’ЯТЕРО БРАТІВ ЛЮ Китайська народна казка

Давно це було. Неподалік від берега моря лежало невеличке село Люцзячжуан, а в тому селі жила вдова Лю з п’ятьма синами-близнюками. Хлопці були такі схожі між собою, що лише мати могла розрізнити їх. Але кожний з братів мав один якийсь талант. Найстарший брат Лю перший міг, наприклад, враз випити ціле море, потім вилити його назад. Лю другий не боявся вогню. Його можна було кинути хоч у піч. Пролежить там серед полум’я день чи два, і хоча б одна волосина на голові згоріла. Лю третього доля наділила незвичайними ногами: вони могли витягуватись на будь-яку довжину, а потім знову ставати такими, як були раніше. У Лю четвертого тіло було таке міцне, що йому не страшні були ні мечі, ні списи. А наймолодший, Лю п’ятий, добре розумів пташину й звірину мови.

П’ятеро братів жили зі своєю матір’ю край моря і горя не знали. Найстарший з них ловив рибу, другий порядкував у господі, варив усім їсти, третій та четвертий працювали в полі, а найменшому випало домашнє птаство доглядати та отару пасти.

Приїхав якось у їхні місця на полювання правитель тієї округи. Лю п’ятий саме вигнав своїх овечок на пашу. Перегодом бачить він, Що до його отари на конях мчить ціла ватага озброєних людей. Ще здалека побачили вони овечок, що розсипалися по схилу гори, і хутко почали відв’язувати луки від сідел та діставати стріли з сагайдаків. Хлопчина одразу ж зрозумів, чим це йому загрожує, і загукав овечою мовою:

— Овечечки мої! Мерщій тікайте в ліс. Інакше ці люди вас усіх перестріляють!

Вівці позривалися зі своїх місць і за хвилину зникли в лісі. Лю п’ятий кинувся за ними навздогін. Він біг і кричав усім птахам та звірям, що траплялися йому на шляху, щоб і вони ховалися подалі в хащі.

Півдня гасав правитель округи зі своїми челядниками по полях та перелісках, проте не зміг вполювати жодного звіра. Розгнівався він і наказав служникам схопити хлопця й привести до нього.

— Ану скажи мені, чому це всі птахи та звірі в хащах поховалися? — сердито запитав він хлопця.

— Звідки мені знати? Ви їх спитайте,— спокійно відповів той.

— Я бачив, як ти бігав по горі та розганяв їх. А Тепер ще смієш мені брехати?

— То вони злякалися вас та й розбіглися хто куди.

— Тягніть його до міста! — звелів правитель своїм челядникам.— Киньте його там до клітки з тигром!

Правитель сподівався, що голодний тигр миттю розірве хлопця, проте тигр навіть не поворухнувся, коли хлопець зайшов до нього в клітку. А це тому, що Лю п’ятий звернувся до нього тигрячою МОВОЮ:

— Любий брате, давай потоваришуємо!

Розгніваний правитель стояв біля клітки і аж тіпався від злості. Тигр замість того, щоб накинутись на хлопця, лежить собі та щось тихо муркоче.

— Тягніть його з клітки і киньте до в’язниці. А завтра ми йому голову відрубаємо! — гукнув він служникам.

Надвечір чутка про наказ розлюченого правителя докотилася до вдовиної хати. Брати зібралися на раду.

— Нічого у них не вийде! — вигукнув Лю четвертий.— Мене не бере ні меч, ні спис. Я проберусь до в’язниці і підміню нашого найменшого.

Тільки-но смеркло, четвертий брат подався до міста, підмінив там найменшого, і той ще до світанку повернувся додому. І не просто повернувся, а приїхав верхи на тигрі, якого він вирішив принагідно визволити з неволі.

Другого ранку Лю четвертого привели на міський майдан, де страчували злочинців. А що брати були дуже схожі один на одного, то ніхто не помітив, що це був не той Лю.

Як тільки хлопця вивели на середину майдану, правитель гаркнув щосили:

— Рубайте йому голову!

Кат підійшов до хлопця з величезним мечем, розмахнувся і щосили вдарив його по шиї. Почувся дзенькіт, і великий важкий меч розсипався на друзки.