Читаем Хатина дядька Тома полностью

Сем промовив це, як справжній філософ, із притиском на «цьому», — так, наче він бачив хтозна-скільки різних світів і дійшов такого висновку після належних роздумів.

— А я, бач, був певен, що хазяйка ладна весь світ обшукати, аби тільки знайти нашу Ліззі, — замислено додав він.

— Воно-то так, — сказав Енді.

— Та невже ти не бачиш нічого далі свого носа, чорний ти недотепо? Хазяйка ж не хоче, щоб той містер Гейлі забрав у Ліззі її хлопчиська, — ось у чому штука!

— Овва! — вигукнув Сем тим особливим тоном, що його може уявити собі лише той, хто чув, як розмовляють негри.

— Слухай-но, що я тобі ще скажу, — знову заговорив Енді.

— Ішов би ти вже по коні, та хутчій, бо я оце чув, як хазяйка про тебе питалася. А ти стовбичиш тут і розпатякуєш.

Сема враз наче вітром з місця змело, і незабаром він тріумфально в’їхав на подвір’я, щодуху поганяючи Вілла й Джеррі. Підлетівши чвалом до конов’язі, він на всьому скаку плигонув на землю і рвучко спинив коней, так що аж курява знялася. Прив’язаний там-таки кінь Гейлі, молодий гарячий жеребчик, злякано стенувся і напнув повід.

— Еге, то ти полохливий? — мовив Сем, і на його чорному обличчі з’явилася чудна, недобра усмішка. — Ну стривай, ось я тебе погамую.

Над конов’яззю широко розкинув свої віти величезний бук, земля довкола була всіяна його колючими трикутними горішками. Взявши один такий горішок, Сем підступив до жеребчика й почав заспокійливо гладити його та плескати по шиї. Вдаючи, ніби поправляє сідло, він непомітно підсунув під нього колючий горішок, і тепер досить було злегенька натиснути на сідло, щоб завдати болю чутливій тварині, не лишивши, проте, жодного помітного сліду чи подряпини.

— Отак! — сказав він, зводячи очі вгору і самовдоволено посміхаючись. — Тепер усе гаразд!

В ту ж мить на балконі з’явилася місіс Шелбі й знаком поманила його до себе. Сем рушив до неї з добре обміркованим наміром бути чемним та догідливим — точнісінько мов якийсь претендент на вільну посаду при королівському дворі чи в Білому домі1.

1 Резиденція і канцелярія президента США у Вашингтоні.

— Де це ти так довго барився, Семе? Я ж посилала Енді поквапити тебе.

— Та що ви, пані! — озвався Сем. — Хіба ж їх отак враз і зловиш, ті коні! Вони ж забігли чортзна-куди, аж на нижнє пасовисько.

— Семе, скільки разів я тобі казала не згадувати за кожним словом чорта! Це недобре!

— От лихо! Геть-чисто забув. Більше не згадуватиму, хай йому чорт!

— Та ось же ти знову сказав «чорт»!

— Хіба? чорт… Цебто я ж зовсім не хотів.

— Треба бути уважнішим, Семе.

— Ось нехай я трохи віддихаюсь, пані, то вже говоритиму все як слід. Буду страх який поважний.

— А тепер, Семе, ти поїдеш з містером Гейлі, покажеш йому дорогу і щось там допоможеш. Бережи коней, Семе. Ти ж знаєш, Джеррі трохи накульгує ще від минулого тижня. То не дуже їх натужуй. Останні слова місіс Шелбі проказала, стишивши голос і дуже промовисто.

— За мене будьте певні! — вигукнув Сем, значливо зводячи очі вгору. — Та хай мене чорти… Ой! Я незумисне!.. — раптом схаменувся він з таким кумедним виразом обличчя, що господиня мимохіть засміялася. — Я кажу, пані, за коней можете не турбуватись.

— Слухай, Енді, — мовив Сем, повернувшись до конов’язі під крислатим буком, — я нітрохи не здивувався б, якби коник отого пана зненацька почав вихати, тільки-но пан сяде в сідло. Ти ж знаєш, кінь — худобина норовлива! — І Сем лукаво тицьнув Енді в бік.

— Атож! — озвався Енді, вмить усе збагнувши.

— Бачиш Енді, хазяйка хоче вигадати на часі, це й дурневі видно. Ну, то я їй трохи допоможу. Щоб ти знав: якби всі оці коні ненароком забігли аж ген до отого гайка» то пан, мабуть, вирушив би не так уже й скоро.

Енді гмукнув.

— Бачиш, Енді, — провадив далі Сем, — а коли й справді вийде так, що кінь того пана Гейлі раптом заноровиться, нам з тобою треба йому помогти. То ми вже йому поможемо, будь певен!

І Сем з Енді позакидали голови і зайшлися нестримним сміхом, приляскуючи пальцями й дриґаючи ногами в буйному захваті.

В цей час на веранді з’явився Гейлі. Випивши кілька чашок доброї кави, він трохи заспокоївся, навіть полагіднів і тепер був усміхнений та балакучий. Сем і Енді схопили в’язки пальмового листя, що правили їм за брилі, і гайнули до коней, «помагати панові».

Пальмове листя в Сема на голові геть розшарпалось по краях і втратило будь-яку подібність до крисів бриля. Гострі кінці його зухвало стриміли на всі боки, і це надавало Семові незалежного та войовничого вигляду, як ото в тубільних вождів на островах Фіджі1. Зате на брилі Енді ніяких крис зовсім не було, отож він хвацько наплюснув на себе куцого наголовка і дуже вдоволено озирнувся навколо, ніби хотів сказати: «А що, хіба поганий бриль?»

1 Фіджі — група островів у південній частині Тихого океану.

— Ану ворушіться, хлопці! — гукнув Гейлі.

— Нам не можна гаяти час.

— Ваша правда, пане! — озвався Сем, віддаючи Гейлі повід його коня й піддержуючи стремено, тим часом як Енді відв’язував двох інших коней.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тайна горы Муг
Тайна горы Муг

Историческая повесть «Тайна горы Муг» рассказывает о далеком прошлом таджикского народа, о людях Согдианы — одного из древнейших государств Средней Азии. Столицей Согдийского царства был город Самарканд.Герои повести жили в начале VIII века нашей эры, в тяжелое время первых десятилетий иноземного нашествия, когда мирные города согдийцев подверглись нападению воинов арабского халифатаСогдийцы не хотели подчиниться завоевателям, они поднимали восстания, уходили в горы, где свято хранили свои обычаи и верования.Прошли столетия; из памяти человечества стерлись имена согдийских царей, забыты язык и религия согдийцев, но жива память о людях, которые создали города, построили дворцы и храмы. Памятники древней культуры, найденные археологами, помогли нам воскресить забытые страницы истории.

Клара Моисеевна Моисеева , Олег Константинович Зотов

Проза для детей / Проза / Историческая проза / Детская проза / Книги Для Детей
Лучшие романы о любви для девочек
Лучшие романы о любви для девочек

Дорогие девчонки, эти романы не только развеселят вас, но и помогут разобраться в этом сложном, но вместе с тем самом прекрасном чувстве – первой любви.«Морская амазонка».Сенсация! Чудо местного значения – пятнадцатилетняя Полина, спасатель с морского пляжа, влюбилась! Она и Марат смотрятся идеальной парочкой, на них любуются все кому не лень. Но смогут ли красавица и юный мачо долго быть вместе или их любовь – только картинка?«Расписание свиданий».Море подарило Полине бутылку с запиской, в которой неизвестный парень сообщал о своем одиночестве и просил любви и внимания. Девушке стало бесконечно жалко его – ведь все, кто сам счастливо влюблен, сочувствует лишенным этого. Полина отправилась по указанному в записке адресу – поговорить, приободрить. И что решил Марат? Конечно, что она решила ему изменить…«Девочка-лето».Счастливое время песен под гитару темной южной ночью, прогулок и веселья закончилось. Марат вернулся домой, и Полина осталась одна. Она уже не спасала утопающих, она тосковала, а потому решила отправиться в гости к своему любимому. Марат тоже страшно соскучился. Но никто из них не знал, что судьба устроит им настоящее испытание чувств…

Вадим Владимирович Селин , Вадим Селин

Проза для детей / Современные любовные романы / Романы