Хіба ревуть воли, як ясла повні

Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; $ вияснілив ясний місяць, заглядав у вікна, а на долівці й г по стінах розмальовував чудні якісь виводи-узори. Мотря тихенько підвелась, підійшла крадькома до лави, де спав Чіпка, заглядає у його бліде лице. Очі йому від знемоги закрилися, зуби зціплені, вид - страшний, грізний. У матері аж серце боляче повернулося од того виду страшного…

- Хай тебе криє мати божа від усього лихого,- шепче вона.- Спи, сину, може, переспиш.

Та, прокинувши на полу ряднину, лягла й сама хоч задрімати. •" Тепер Чіпку не напала пропасниця, тільки помарнів на виду трохи. Зате сум обняв його голову. Такий сум та журба, що аж дивно: як-таки такий молодий парубок, та такий сумний!

Сяк-так добув Чіпка підпасачем до осені. Восени почали з діда правити гроші. Дід не давав, бо десяти карбованців не було, а п'яти не прийняли. Потягли діда, як до різниці вола, до пана Польського у двір… На Чіпку налягла ще гірша журба, ще міцніше сповивав його смуток. То, було, хоч з дідом одведе душу, розважиться, а тепер - діда нема… і в двір не пускають!

VI

Дознався

Лягла зима. Вийшов Чіпка за царину, ходить коло землянки, голову повісивши. Дідова оселя снігом прикрита; мороз малі віконця позамуровував; двері замело, забило. Розгріб Чіпка ногами сніг, одкинув трохи, одхилив двері, увійшов у землянку. Пусто та холодно! - "Нема діда,- думає Чіпка,- і землянка, така ще недавно привітна, тепла, стала холодною та неод-аф amp;дною… От що робить сильний з немічним! Пани - з •кріпаками… Вони й з моїм батьком таке виробляли… уодібрали його від мене… я його не знаю, не бачив… по-іїКрили мою голову соромом, докорами… Проклятії"

Вертає Чіпка у село. Іде вулицею мимо шинку; роздивляється, прислухається. Там люди сновигають; там чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами; там молодиці сваряться через тин… Коло шинку кріпаків ціла юрба, позбивалась у купу. Крик, гук, спірка, змагання… Одні викрикують:

- Що вони нас дурять?.. що вони над нами знущаються? Ще якісь два роки видумали?.. ще трохи?!

- А видно, що трохи,- одказують другі.- Так вони, бач, намовились, щоб не зразу свої панські руки покаляти…

- Кат їх бери, з їх руками! - озиваються треті: - вони звикли чужими жар загрібати…

- Еге ж… А тепер прийшлося своїми, так вони: хоч ще два роки!

- Так-то, видно, їм наші руки подобались,- за-рцпає сивоголовий дід.

- Ну, стривай! - кричить знову хтось з гарячіших: - Тільки дійде до царя чутка, що вони й його й нас дурять,- знатимуть вони! Він їх зараз у кріпаки поверне, а нас панами поробить…

- Це тоді буде, як на долоні волосся виросте,-охолоджує неймовірний.

- Чого. волосся виросте? - кричить гарячий,-Скаже цар: будьте панами… ну, й будемо!

- От тоді-то буде!!-глузує неймовірний.

- Авжеж… не те, що тепер!

- Я б свого зараз, як бовкуна, запріг у санчата - та по дрова… а то тепер у хаті така холоднеча, що аж вовки виють,- каже хтось з гурту.

- Ну, вже й морози! Ще таких сю зиму й не було…- загомонів гурт.

- То чи не підемо гріться до Гальки?

- Ходім, ходім! - одказало разом кілька голосів. Юрба посунула в шинок. Чіпка пішов додому, повісивши голову, про все, що чув, роздумуючи… Прокльони клекотали в його серці, пекли його, мучили. На весну радиться Чіпка з матір'ю:

- Що, мамо, робити? дід у неволі… чи не взятись мені з ким овець пасти?

- Знаєш, сину, яка моя рада? - каже мати.-' Ось покинь ти свої вівці,- не вік же їх тобі пасти… Приймайся краще коло землі. Не все ж чужим та чужим її робити. Може, як-небудь розгортаємось на скотинку: свій хліб буде. Сам хазяїном станеш. А на осінь, як бог приведе діждати, треба й об чому іншому подумати. Я вже стара, нікчемна стала… хто в хаті порядок дасть? Слава тобі господи, і ти вже немалий… Другі твоїх літ дітей мають…

Та не слуха Чіпка материної ради. Степ, привілля,- от що йому сниться! "Я зріс, викохався коло овець… коло них і посивію",- дума він.

На другий день пішов радитись з громадою.

Не прийняла його послуги громада. "Молодий ще, ненадежний… Нам треба вівчаря старого, щоб овець не порозгублював".-Так одказали Чіпці хазяйські голови і наставили вівчарем якогось діда з другого села.

Тяжко образила Чіпку громадська неправда. "Чи я не служив? чи я не годив? чи за мене яка пропажа сталася?.. І де правда? де вона? І громада, бачу. живе кривдою… Скрізь однаково…"

Вернувся він додому, трохи не плачучи. Волею-неволею треба було за плуг братись.

$ ЗакиїцлавЧшкиу руках робота. Найняв плуг, волїбТ'зоравіоле, засіяв, заборонив; зійшло - як щітка! У косовицю став за косаря,- викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настали жнива - місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавеї тав!

Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, уже й хліб вимолотив, сама, солома стоїть - завалив увесь город ожередами. Скої ту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба та восени купив корову на ярмарку.